Вон

Мов грім з небес ясних,
Кохання в серце увірвалося.

Я у полоні почуттів своїх.
І досі не збагну, що сталося…

На крилах янгола летить воно,
Мов рятівне благословення,

Цього шукало серденько давно.
Даруючи мені натхнення.

Воно прийшло у серце назавжди,
І сповило його мов ненька.

І додало в моє життя краси,
І надало наснаги в сьогоденні.

Вважаю, що потрібні почуття,
Які нас змінюють за мить,

Які підкорюють собою світ,
Які виразніші за будь-які слова.

Вважаю, що потрібні почуття,
Вони і неймовірні і важливі,

Тендітні, несподівані можливо,
Без них свого життя не бачу я.


Вважаю, що потрібні почуття,
Вони дають нам змогу опинитись,

В країні мрій, щоб там насолодитись,
Коханням, що дарує нам життя…

За черемшиною – темної ночі
За черемшиною – бистра вода
За черемшиною – очі дівочі
Дивитись не можуть , бо плаче вона

Життя згубила, занапастила
Б’є по обличчю гнучке гілля
О! Черемшина, що ж ти зробила
Не буде весною, вже, весілля

Як ми любились, в очі дивились
Мріяли разом бути оба
Але не знали, що доленька наша
Лишень но розлука, та гірка журба

Світлий день Празник - сонечко сяє
З церкви відходить людська юрба
Що ж оце буде!? Серденько крає
Колишнє кохання зустріла вона...

Живут в моей стареющей квартире,
В количестве невиданной толпы,
А может статься, правят в целом мире,
Противные зловредные клопы.

Живут из веку, не страшась погоды,
Подкожным жиром обрастая впрок.
И труса, чутко, празднуют, уроды,
Свой охраняя маленький мирок.

Заведуют шуршанием обоев,
Скрываются за чтением газет.
Для этих мелких, злобных марамоев,
Серпом по… как там… будет яркий свет.

Суются в тайну личной переписки,
Ведут учет, мной прожитым годам,
Дерутся, копошась, в...

Ніч вся тиха,
За вікном,- вітер щось шепоче,
Ліхтарі горять давно - ще відкриті очі,
Намагаюся спочить,- серце все колотить,
Як давно воно болить,- засинать не хочить.
Виглядаю я в вікно,- бачу темне небо,
Зірки там горять яскраво, мов каміння дрібне.
Місяць жовтий ліг на небо,
Хмарами укрився,
Спочиває мов дитина, в люльці нахилився.
Бачу стежку всю блискучу,
Сріблом мов покриу,
Сніг її укрив колючий,
Все здається кригой.
А дерева мов завмерли,- всі повиті снігом,
Сплять вони, а...

Серенький зайчик живёт под кустом,
Блоха живёт под собачьим хвостом,
Старая крыса живёт в магазине,
Щука живёт в зелёной трясине.
Старенький сом на маленькой яме,
Стригущий лишай на старой панаме,
Муха живёт на загаженной куче,
А скоробей живёт ещё круче.
Муха утопла в вонючем стакане,
Заячья тушка висит на аркане,
Сомик со щукой воняют бензином,
Вместе горят с чужим магазином.
Русский народ не живёт и не хочет,
Пьяная муха в стакане хохочет,
Скачет блоха по бомжовой фуфайке...

- Один, два, три, четири, пять...
- Не рахуй, не треба!
- Але ж їх так хочеться в долоньки взять,
Дотягнутись і зірвати з неба.

- Ти знала, що у кожного зірка своя?
- А як таке може бути?
- Он глянь, там, у куточку твоя,
Її навіть голос чути.

Чуєш, кричить вона?
Про твою красу горлає!
Дивись, видна її одна сторона.
Вона наче серце тримає.

Серце своє я тобі дарую.
Цей подарунок справді від душі.
Я тебе безмежно ціную.
Мої почуття уже на межі.

Давно хотів сказати,
Що...

Осеннему цветку на мировые бури
Пристало положить последний лепесток.
Необходим простор естественной лазури,
Как тучному скоту зимою бурый стог.

Осеннему цветку непротивленье к стеблю,
К невидимым корням, и на ветру любой,
Любой фальшивый жест напоминает греблю,
Лишённую весла и глади голубой.

Крутому склону лба не отразить всей страсти,
Качающей судьбу от худа до добра.
И укрепляя дух, речь делится на части,
И морщится тетрадь от ревности пера.

И взгляд на жуткий...

Как живешь
на костях наших розовых…
вечный Понтий Пилат…
критик мой?…

Так и служишь молебен
бульдозером.
По всем нам. По твоей мостовой.


Но с годами - работы прибавилось
на замызганном кровью ковше…

Так что, жуй упаковками avelox:
мы, поэты, заразные все.


Умирая,
мы в небо не хмуримся,
балагурим – на Божьих весах…

И никак…
И никак…
не трамбуемся
в слой прилежно-удобных писак!


Так что жуй ингибиторы:
от тоски.
И почаще в тазу руки мой.

Как живешь на...

Ну що тобі моє ім’я?
Воно, як вітер у пустелі,
Як плескіт хвиль, що б’ють у скелі,
Як місяць, що в ночі сія.

Воно залишить на листі
Лиш мертвий слід у подарунок,
Химерний напис-візерунок,
Забутих мов слова пусті.

Що в ньому? Давнє забуття
У хвилюванні днів бентежних,
Душі не буде вороття
До згадок ніжно-обережних.

Але в день смутку, у тиші,
Згадай його, мов «Алілуйя»;
Скажи: є пам’ять у душі,
Є в світі серце, де живу я…