Вон

Как далеки мои «когда-то двадцать пять».
Я знаю времени до «Happy end» в обрез.
Как вспышка жизнь, ее уж не воротишь вспять,
Так древа кОроток колец годичных срез.

Как мало, коли жизнь всего лишь только миг,
Твои полмига, еще ждущих, впереди,
«Рожденье – смерть» - маршрут, как краткий света блик,
Вдруг понимаешь после сорока пяти,

Когда уже наполовину отгорел.
Так страшно! Тянет оглянуться... Есть ли след?
И сколь среди людей таких, кого согрел,
Любил, рукой своею охранил от бед...

Зупинись, не стань на помінь,
Що упав до твоїх ніг.
Чуєш, стих навколо гомін,
Чуєш, подих вітру стих.

Поверни лице до сонця,
Хай відчує лоскіт вій.
На велику мить здалося,
Що збулася мрія з мрій

Дотик марева по скроням,
На пів подиху уста
Промінь у твоїх долонях
Така лагідна й проста,
Сколихнула хвиля груди
Й шепіт зоряних очей
Обіцяв, що вічним буде
Ця примара, погляд цей.

Вічність в свій вінок вплекала
Квіти подумок й думок
Ти все знала і не знала.
Та лишився тільки...

Красива. Роскосый взгляд.
Брезгливо отодвинуты губы назад.
В растрепанных волосах – ветер застыл.
В широко раскрытых глазах – монастырь.
Танцем согнутой ноги – ладонь,
Губами – слоги-стихи в аммиачную вонь.
Застынь чернявое отродье,
Вспорхни червонной простотой.
Очнись в простонародье – любовницей. Постой!
Зеркала. В отраженьях душа – плачет и корчится.
Сердца, облеченные в телеса, садятся и морщатся.
Экран. Распахнутая дверь.
Бог свернут в мезузу и повешен.
Стяг, кряк, стык-мык...

Должно быть это так и называется, это так и зовется. Это на губах застывает и не поется.
Это не боль.
Это не отчаяние.
Это не ложь.
Это не разочарование.
Это не бред,
не самокопание,
не назойливая суета,
не бормотание. Это песок, это наскок, полуразворот и полурывок, полуложь и полубред, не разберешь по молодости лет. Не разберешь, если враг, то почему смеется, а если друг, то почему надвое рвется. Одну половину срывает по чину, а для другой найдется причина. Куролесит и...

Кончилась жизнь...
Укотилась монета...
Скорчилась в боли в углу туалета.
Грязным шприцом,среди вони и зла...
Стоп!На всегда её песенка спета,
Стал последним укол,в углу туалета.
Душою и телом заведует грязь,
Сама себе шепчет:"Я полная мразь"
Подобно дыханию,стало ей уколоться
Вот только финал у подобных,один...
Не люди,а мрази,их кровь -героин!
Родным лож в глаза,что последний укол..
И вот...Бездыханно,как камень упала на пол...
Всё!Кончилась жизнь,укотилась монета...
Последнии...

Ті, що за море вiдлетають,
Міняють небо, а не душу.
Вони душею пам’ятають
Смачну, м’яку, солодку грушу,.
Дiдусь її зiрвав на радiсть
Онуковi на тiм подвiр’ї,
Що не забуло й досi навiть
Мене в родинному сузiр’ї…

Усi, кого штовхає доля,
У мандри прикрi i далекi,
Кого примушує неволя,
Струмки лишати i смереки,
Беруть з собою у дорогу,
Як оберiг, пiсенну мову.
I я без неї анi кроку –
Не пiдкорюсь чужому слову.

Усi кого заводить лихо
За обрiї в часи негоди,
Свiй жереб...

Я, не в змозі, вгамувати свою тугу, за тобою
Якесь в мені таке незрозуміле, дивне відчуття
А серце, щось так лагідно наповнює любов’ю
Яка, дарує, найсолодші, та приємні почуття

Нема ні світла, ані радості в сумних очах моїх,
Хоча б хвилинку я тебе коханий мій не бачу,
Ні, не відмовляюсь я від щирих почуттів своїх
Без них я сенс життя, одразу ж так утрачу,

Без зайвих слів вони вражають диво-насолодою,
Ті почуття, турботливо в мені все надихають
І користуючись най першою в житті...

Помнишь, как в сгоревшем рае
Мы с тобой устроили войну?
Как мы воевали! Как играли!
Как остались живы - не пойму.

Как сносили вечный райский сад,
Строили из бревен блиндажи,
Сдаивая масло из лампад
Смазывали жирно «калаши»!

Как воняли, полыхая, перья
Ангелов, разорванных в хламьё!
Как ревели, разбегаясь, звери.
Ну а мы держались за цевьё!

Милая, в безумие ныряя,
В схватке рукопашной мы сплелись…
И рыдали старожилы рая
Проклиная праведную жизнь!

Моє серце веснонька лагідна заполонила,
Я тебе кохаю міцно від щирого серця,
Це не забаганка, це правда не сердься,
Кохання серденько мов матінка сповило

Як сонечко ясненьке, як голубоньку мою
Ціную я кохання більше за життя
Щоб приводу не було мені для каяття,
Завжди тільки щирою я буду з тобою…

Ніченька темна й ви зіроньки мої яснії
Дякую вам милі за красу вашу чудову,
Таку незрівнянну срібно – кольорову
Вона подарувала мені думки прекрасні.

Річенька глибока, вас, зіроньки...

Дай нам Боже, дай нам сили
подолати всі шляхи,
Щоб дожили ми до згину,
а вороги - навпаки.

Хай гуляє вітер в полі
і даються нам в знаки,
що немає краще долі -
Батьківщина, я і ти.

Що це значить - бути з нами,
порявніись на віки
чи зробить верховну зраду,
щоб забути назавжди,
що є люд, є мрія вічна,
що не згасне у пітьмі,
вона бореться одвічно
за найкраще у житті.

Може й здатен хтось сягнути
до найвижчої мети,
та навряд, то просто люди,
що згубилися в пітьмі.