Вон

Пожить на землю нас пустили
Усвоить людям надлежит,
Самой себе, вселенной, Богу
Земля давно принадлежит.


Мы можем жить на ней покуда
Ее природа терпит нас,
Благодарить должны целуя,
Ногой ступая всякий раз.

Какое право мы имеем
Не нашу собственность делить?
Как будто мы ее создали,
Мы можем только погубить.

Земное тонкое свеченье
Повсюду было голубым
Цвет ореола изменился,
Он стал кроваво-грязно-злым.

Горды собой, себя возносим
Ну, а пороков в нас не...

Втічи у степ від людської пустелі
Й насамоті уголос помолись.
Тим відчини назовні серця двері,
Нічого не жалій і не скупись.

Ось вітерець,– віддай йому всю силу,
І лють твою, і злобу хай бере,
Несамовито хай він віє-виє,
Та в тобі вже нема того, що зле...

Страхи всі з підсвідомості назовні,
За ними зійде сутінків мана,
Вона така тонка, така безкровна.
Їй треба острах? – Хай візьме сповна.

Образи, заздрість – непотрібні речі,
Тому із себе просто викинь їх;
Всі...

Ти виграв це поєдинок,
Він породжує нове бажання,
Ти для мене у світі єдиний,
Та ця битва, вона не остання.
Я боротимусь знову і знову
Допоки вистачить сили,
Бо це доля, - не випадковість,
Віддам душу за тебе мій милий.
Я Всевишньому вдячна за дар,
Бо без його не вміла б любити
Серед розпачі, смутку і чвар,
Не змогла б це життя я прожити.
Моє тіло належить тобі,
А мій дух... Він давно уже твій,
Ти б`єшся за мене в пітьмі
У страшній, як нічний буревій.
Та я вірю в монотонний...

Ось, опинюсь я за кордоном,
Куплю всі явища і стіл,
Перетворившись вітроломом,
Зваляюсь, як у маслі сир…

Як пробуджаюсь, із-за столу
Гоню миттєвості – у сні
Вони ж хитаються додолу,
Неначе біси у воді…

Як з Кумом вийду із запою,
Його погладжу, втягну в двір,
Води ж питної, квас, настою –
Йому піддам – хоч вір, не вір…

Як поздоровкаюсь з Кумою,
Вона ж людина, а не звір,
В штанях погрюкаю красою,
Що привезу з швейцарських гір…

Як опинюсь знов за кордоном,
Мету погладжу...

Всё в мире перемешано и меж собою связано.
И чистое от грязного зависит в нём порой.
Положить обязательно должны навоза грязного.
Чтобы расцвёл прекрасный ,цветок для нас весной.

В навозе грязном сила есть ,что жизнь даёт цветам.
Они её в себя впитав , растут быстрей и выше.
Цветы мы очень любим все и дарим их друзьям.
Но чтоб навоз дарили ,я никогда не слышал!

Цветов ведь запах радует и сердце веселит.
И получив букет цветов ,мы рады всей душой.
Навоза ж вонь противная и от неё...

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...

Я сиджу вдома, дивлячись в пустий екран
Нічого не роблю, клацаю клавіатуру
Я п’ю гарячу каву, обновлюю сторінки
Нічого я не знаю, життя моє стоїть.

Коли за вікном йде холодний дощ
Люди знають горе, гірко плачуть
Виганяють їх з роботи, розпадають сім’ї
Вони стоять з нічим, в суєті розбиті.

Але я хочу визирнути з вікна
Побачити життя, пізнати щастя в ньому.
Хочу прогуляти все його, із дівчиною
З цікавими очима та теплими вустами.

Коли за вікном яскраво сонце сяє
Виблискує...

На разъезде станция.
Коридор покоцанный.
Нечистот и курева
Въевшаяся вонь.
На скамье усталый я.
Керзачи, ушаночка.
В вещмешке махорочка,
Бритва, хлеб да соль.

Припев:
Оттоптал я дорожечку,
Всю сполна, как насужено.
Вновь увижу я Олечку.
Сердце злом не остужено.
И любовь не угасшая
Провела через тяготы,
Ради счастия нашего,
Чтобы свиделись я и ты.

Ты простишь недоброе
И излечишь боль мою.
Тихо скажешь: «Суженный!»,
И к груди прильнешь.
И то чувство...

Наше время. Франкфурт-на-Майне.
Три часа. Ночь. Город спит.
Тишина. Вроде все спокойно.
Только душно. Жара стоит.

Это лето выдалось жарким.
Так уж не было двести лет.
И рассказ этот будет ярким,
Ибо полон он жизненных бед.

Сколько лет город жил спокойно?
Сколько лет он не знал войны…
Все тихо пока. И невольно
Мы уверены, что правы.


ЭПИЗОД 1

Две маленькие девочки лет десяти –
Сара и Майя, и их щенок Джек
Шли на заброшенную ферму и по пути
Смеялись и менялись обертками...

Сонце милим кошенятком
Нашу землю зігріває.

В крапельках роси мов свято,
Кольорами воно грає.

Річенька журчить привітно.
В сонячному світлі сяє.

Відображення блакитне
Від небес воно приймає.

Серце лине мов до неньки
Все довкола розквітає.

Солов’їний спів раненько.
Над країною лунає.