Зоряне небо

- Один, два, три, четири, пять...
- Не рахуй, не треба!
- Але ж їх так хочеться в долоньки взять,
Дотягнутись і зірвати з неба.

- Ти знала, що у кожного зірка своя?
- А як таке може бути?
- Он глянь, там, у куточку твоя,
Її навіть голос чути.

Чуєш, кричить вона?
Про твою красу горлає!
Дивись, видна її одна сторона.
Вона наче серце тримає.

Серце своє я тобі дарую.
Цей подарунок справді від душі.
Я тебе безмежно ціную.
Мої почуття уже на межі.

Давно хотів сказати,
Що життя я ціную.
Ти повинна знати,
Як щось трапиться, тобі його дарую.

Люблю житт через те,
Що ти у ньому зявилась,
Люблю його через те,
Що ти мені посміхнулась.

Я тебе безмежно кохаю.
Тепер ти знаєш про мої прчуття.
Завжди твій образ уявляю,
Коли стою на зриві життя.

- Зупинись, не кажи більш нічого.
Нарешті почула слова ці від тебе.
Заради всього святого.
Нам допомогло хоряне небо.