Марево Мираж

Зупинись, не стань на помінь,
Що упав до твоїх ніг.
Чуєш, стих навколо гомін,
Чуєш, подих вітру стих.

Поверни лице до сонця,
Хай відчує лоскіт вій.
На велику мить здалося,
Що збулася мрія з мрій

Дотик марева по скроням,
На пів подиху уста
Промінь у твоїх долонях
Така лагідна й проста,
Сколихнула хвиля груди
Й шепіт зоряних очей
Обіцяв, що вічним буде
Ця примара, погляд цей.

Вічність в свій вінок вплекала
Квіти подумок й думок
Ти все знала і не знала.
Та лишився тільки крок....

Мрії линуть, поспіль линуть,
Та усе у небуття,
Там і всі вони загинуть
Їм не буде вороття...

Сталося.....
Здригнувся промінь,
Обпалив лице і зник,
І журби безжальна повінь,
І аж небо чуло крик.

Серце так і не збагнуло.
Стало, й вмерло.....
Не заснуло.