Віддай усе

Втічи у степ від людської пустелі
Й насамоті уголос помолись.
Тим відчини назовні серця двері,
Нічого не жалій і не скупись.

Ось вітерець,– віддай йому всю силу,
І лють твою, і злобу хай бере,
Несамовито хай він віє-виє,
Та в тобі вже нема того, що зле...

Страхи всі з підсвідомості назовні,
За ними зійде сутінків мана,
Вона така тонка, така безкровна.
Їй треба острах? – Хай візьме сповна.

Образи, заздрість – непотрібні речі,
Тому із себе просто викинь їх;
Всі клопоти візьме у тебе вечір,
А втому заколише віковічний ліс.

Тепер бажання – ниці чи високі –
Нехай собі їх хмари заберуть,
Щоб віддавати в землю тії соки,
А ти без них пізнаєш свою суть.

Всі почуття віддай тепер ти морю,
Вони у ньому віднайдуть лице,
Думки облиш, зникаючи поволі;
Віддай усе, і ти отримаєш... себе...