Зарубежная поэзия

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...

Про кохання лагідно
Серденько співає,
Де ти мій ріднесенький
Сам один блукаєш?
Хто тобі на сніданок
Сирничків спече,
Хто голівоньку русяву
Схилить на плече?
Хто тобі борщика
З пампушками зготує?
Хто коли не весело тебе поцілує?
Хто лагідним словом
До тебе звернеться?
Хто в вечорі послухає,
Як серденько біється?
Хто тебе підтримає у тяжку хвилину?
Та,хто більш за всіх цінує-
Кохана дружина!

Ну що тобі моє ім’я?
Воно, як вітер у пустелі,
Як плескіт хвиль, що б’ють у скелі,
Як місяць, що в ночі сія.

Воно залишить на листі
Лиш мертвий слід у подарунок,
Химерний напис-візерунок,
Забутих мов слова пусті.

Що в ньому? Давнє забуття
У хвилюванні днів бентежних,
Душі не буде вороття
До згадок ніжно-обережних.

Але в день смутку, у тиші,
Згадай його, мов «Алілуйя»;
Скажи: є пам’ять у душі,
Є в світі серце, де живу я…

Вітер віє вночі,
Якось тихенько так дме.
Трава в полі вночі,
Чомусь так швидко росте.
Річка плине вночі,
Чомусь зовсім не так.
Люди сплять у ночі,
Але не спить зодіак.
Зорі сяють вночі,
Золоте коло кружить,
Все вгамувалось живе
Тільки сонце не спить.
Зранку світло, роса,
Зранку радість бринить.
І життя як краса,
Дівча не йде, а летить


* * *


Зранку дихається легше
На світанку любиться гостріш
На сітанку любиться як вперше
На світанку я люблю дивиться
Як ти спиш

Візьми священну пісню у дорогу –
Бесіда з Богом шлях твій скоротить.
У пісні тій сама розкажеш Богу,
У чім печаль, і чом Душа болить.
Що біль образ ховає душу в морок,
Що гнів з душі вивітрює тепло,
Що струни сердця так порвуться скоро,
Як недовіра там зів'є кубло.
Хай світлий жар його святого слова
Претензій чад розвіє, наче дим,
Премудрість Божа хай засяє знову,
Відчути дасть Воскреслим і Живим.
22.11.2012 р.

Ні, сподобались мені
Не локони волос,
Що водопадом падають на плечі.
Не дивні дуги брів,
І не краса очей.
І навіть губи, в полоні яких
Хочу провести ночі,
Не ваблять так,
Як красота твоєї душі.

Вывозят тоннами,
Сплавляют миллиардами.

По уши в роскоши,
С голд-визами, грин-картами.

Грабёж имущества
Уж двадцать лет в стране.

А мне?.. :)))

Вона прийшла у його сни
бентежні і несамовиті
грайливим променем весни
перлинкою на оксамиті!
і він сміявся і радів,
благав і плакав- як же вірить правді?
-щасливий я, що тут тебе зустрів,
але молю- прийди в життя насправді!
і мовила вона, неначе вітер шепотів
-щоб мала я таку чарівну змогу,
щоб ти в своїм житті мене зустрів
розкрий у серці для душі дорогу!

Дарэмна я казаць баяўся
Пра пачуцці што адчуваю
Напэўна сэрцам спадзяваўся
Сама заўважыш што кахаю

Дарэмна медліў, слупянеў
І час жыццёвы траціў
Вось зараз усе б сказаць хацеў
Каб мову зноў не страціў

І вось кажу як мае быць
Амаль усе словы сблытаўшы:
"Не маю сэнсу далей жыць
Агеньчык ты маёй душы!"

А ты смяешся мне ў адказ
І вочы не хаваеш:
"Як добра што сказаў ты зараз
Бо ведаю: даўно кахаеш!"

Вось дурань я які!
Амаль што ўсе не ўпусціў!
І з лёсу лёгкае рукі
У танец...

У Еўрапейскай у глушы
Жывуць людзі без душы
Жывуць ціха, жывуць роўна
Талерантна, памяркоўна

У Беларускай у глушы
Жывуць не дбайна бульбашы
Самасвядомасць загубіўшы
І гонар увесь прапіўшы

На працу ходзяць з ланцугом
Хто на завод а хто і з плугам
Але і той і той свой дом
Аддаў бо жыць пад ігам

З маленства самага вучылі
А думаць не - навошта гэта?
Вось дваццаць год усе маўчалі
Маўчанне рыска вашая і мэта

У Беларускай у глушы
Жывуць не людзі - бульбашы
Жывуць за чарку і за...