Разом були

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

Пробачь мене,
пробачь і тримай образ,
це те що все колись мене.
І кожен місяц,знову нова сварка,
я знаю - я тебе не варта.
Знай такого не прощають,
ніхто не всилах це зробить.
Я довго памятатиму і ще
твої бездонні і безмежні очі,
ту посмішку що всім дає життя.
Тобі я може вже набридла,
збираю речі - йду я у ночі.
Я ще недовго буду дихати коханням,
тим що навкруги,тим що ще живе.
Я довго памятатиму ті миті
радості,кохання,сльози щастя.
Я не забуду нізащо в житті,
ті теплі руки,те...

У вишневому садочку
Діти граючись співали.

У вишневому садочку
Діточок було чимало.

До вишневого садочку,
Мене доля повертала..

У вишневому садочку
Я дитинство пригадала.

Як колись і я маленька,
Так у тім садочку грала,

Як моя кохана ненька
В в вечорі мене гукала.

І хоч я тепер доросла.
І сама уже є мама.

У вишневому садочку,
Я на мить маленька стала.

Я кохаю тебе надто сильно,
Ні хвилини не зможу без тебе,

В почуттів силу дивну вірю,
Що усьому підтримує мене.

Я кохаю тебе до безтями
Усім серцем, душею, безмежно.

Попри все, що було між нами,
Моє серце тобі належить.

Ти, підтримай мене, благаю,
Щоб я знала, що ти поряд.

Майже впевнена я, що знаю,
Що ти будеш завжди зі мною.

І несила гратись словами,
Обіцяти щось нездійсненне,

І знущатися над почуттями,
Треба вірити я в цьому певна.

Якось вранці тільки стало сонечко світити
баба Ганя заходилась борщику зварити.
Звісно знають господині, що за борщ без кістки
як не смачно та із м,ясом всеж смачніше їсти.
Тож у курник баба Ганя прямо почвалала,
двері щільно причинила й півника спіймала,
склавши дзьобом на колоду, в руки крила й лапи
замахнулася сокира півню смерті дати.
Репетує півень, бачить край йому підходить,
він до баби, як і люди, голосом говорить:
- Бабцю, бабцю зупиніться, півня не рубайте
краще в...

Коли безпорадність не має межі
І не вистачає світла...
Коли мало слів, забагато розмов,
Нещирих та зовсім байдужих,
Приходжу до тебе я знову і знов
Укотре зцілити душу...
Укотре знайти порятунок від сліз
В обіймах таких гарячих...
І все, що було до цього, колись,
Більше нічого не значить...

Я хочу бути однією з твоїх коханок.
З тих, що тихо ідуть під ранок,
З тих, що гірше за смак дружини,
але кращій, ніж самотній,вчинок.
з тих, з ким йдеш і куди ти знаєш,
але потім не пам’ятаєш,
зафарбовуєш кожен з ласощів,
бо дружина – насправді красощі.
Ти хочеш бути моїм чоловіком.
Щоб твоєю була навіки
Як би грубо це не звучало -
Бо тобі зі мною сексу мало.
Твоя дружина хоче замало:
Щоб її твої тьолки не діставали,
Щоб вона прокидалася з тобою вранці,
А не з думкою про сусіда...

Чому на серці порожньо буває,
Коли тепла мені не вистачає?

Чому так важко запитання будувати,
Коли так легко відповідь шукати?

Я опинилась серед дня і ночі.
Між небом і землею я живу...

Не поміча. ні зірок, ні сонця:
Одна по вулиці іду...

Іду з надією одною -
Зустріти свою долю гомінку.

Попліткувати, розпитати
Про те що буде, що було.

Та зустрічі шукала марно!
Обабіч ти зі мною йшла.

Мене не пестила, не цілувала,
Й дарунки рідко ти мені вручала.

Та як не як...

Тихе світло дальнього вокзалу,
Розставання потай на сльозах,
Ти мені чогось не доказала,
Я тобі чогось не доказав.
В сутінках задумливої ночі
Знов рушають наші поїзди,
Тільки серце попросити хоче:
"Залишись зі мною назавжди..."

Приспів:
Ти мені потрібна назавжди,
Щоб сховати долю од біди,
Розділить веселощі та біль
Так, як ділять люди хліб і сіль!
Ти мені потрібна назавжди,
Як повітря, як ковток води,
Для живого світла і тепла,
Я молюсь, щоб поруч ти була!

В твоїх очах якісь...

Що твої думки?- то полохливий вітер
Що твоє життя? - то примарний сон
З твого серця проростуть рожеві квіти
Коли займеш свій підземний трон

У яку мить ти почуєш подих світу?
Які осяють твоє чоло зірки?
У вогкій землі нескінченне літо,
У вогкій землі завше праведні часи

Сумуватиме чорне хмарне небо,
Чи захід - буйний та стрімкий,
Твоє життя залишить себе,
У памяті людей прозорій і тривкій.

Що було зі світом і що буде?
Зі сторони могилля все одне
Буде те ж саме і ті самі люди...