Разом були

Пополам расколот лед.
Сонная машина,
Тусклый пешеход.
Лица стёрты...
Там, где молодость, - одна досада.
За рулем судьбы маячит человек,
Сам себя не знает, но эмоции он запрягает!
Так качается, плывет мир, словно льдина,
Что от берега ушла… в никуда.
По дорожкам жизни тычется прохожий,
Вдоль прилавков сонный продавец шагает.
Кто-то в полприщура электричкой управляет,
Кто-то, мОзги спрятав в стол, лекции читает,
Кто-то деньги в банках всё считает,
а реальность – тает...
Президент...

Побежал с горы ручей
Меж деревьев и камней.

"Буль буль буль" шумит поток.
Погодите, дайте срок,

Стану я большой рекой
С сильной пенною волной"

Сон как жизнь, хаос рождающий порядок, понад-
ёргал цветов, он, из кадок, шерсти клок, каждой
сестре по серьге, вечера/ночи поступь, колчан по-
лон стрел, цитат цитатник, спина иголок, у ежа,
колок, острослов, улов ерша пересчитал всех сло-
нов не спеша, овечек, звёзд не хватило, вернее
времени на них, заснул, сник, льва не было прав-
ила обезьяна, игра стоила и не стоила свеч, как их
сжечь и сберечь, сразу, разделить и наполнить ва-
зу, всеми снами, а что будет с нами, любит не лю...

СТАЛИН (1924-1953)

Дошли до Океана,
создали СССР,
народ сражался рьяно,
наслушавшись химер,

доверился чубрекам
и прогорел дотла:
мела по всем сусекам
чекистская метла,

всё врали: жить свободно!
работать не за страх! -
их проклял всенародно
Святейший Патриарх,

отдать, что сердцу близко,
что добыто в страду?
Кому? Максималисту?
Убийце и скоту?

Восстал Тамбов с Поволжьем,
Сибирь, Балтийский флот,
не утихал от дрожи
чекистский пулемет,

хоть разыгрались страсти,
но...

Маленький мальчик отчаянно спит.
Дергает волосы, учит иврит.
Двигает телом, отчаянно стонет.
Маленький мальчик точно утонет.
Под одеялом запястья его,
Вот бы коснуться, да, блин, никого…
Маша в селе, одноклассники в поле,
Мальчик от скуки висит на заборе.

Девочка Лиза по скверу идет,
Скучно, противно, в любви не везет…
Вдруг на заборе увидела диво:
Мальчик висит, равнодушно и криво.
Девочка Лиза неспешно прошла,
Взад, поперек, вправо, влево на шаг,
Медленно, скромно спросила...

Чужіі сльози не збагне інша людина,
Чужу печаль бажання мрії і скорботи,
Лише любов на все життя, одна-єдина,
Об’єднує у почуттях щирих народи

Не бережуть людей за все їхнє життя,
Шкодують , що не можуть повернути
Бентежить душу, непосильне каяття.
І неможливість, помилки свої забути

Щосили серце в грудях стукотить,
Дихання вкрай нервове та нерівне,
А мозок голові мовби собі кричить,
Щось незначне таке і імпульсивне

Але запізно, треба, починать нове,
Життя, і так, щоб не було...

Моя Державо! Україно!
Ти, незрівнянна у красі,
Одне прохання, будь єдина!
Як в місті, так і на селі.

Щоб ти довіку процвітала!
Ніхто не шматував твій дух!
Щоб штучних не було кайданів
Обмежують, що вільний рух.

Щоб працювала плідно влада
Щоб не було невірних дій
Щоб брат, не йшов на бійку з братом,
В нашій країні молодій!!!

Щоб всі твої святі собори
Підтримали твій вірний шлях,
Не допустивши непокори,
І крові на людських руках!

В єднанні рішень відповідних,
Нехай живе...

Вона кохала серцем, а розум
Благав її усе припинити,
Була щаслива з ним, але вдома,
Благала більше їй не дзвонити.

Вона губила довге волосся ,
Вона не спала довго до ранку,
Та вийшло так, що здалося,
Що це була лише забаганка.

Вона шукала сенс в цьому світі,
А світ шукав її в своїх мріях,
Вона бажала к зорям летіти,
Та відчувала спокій в цих діях.

Коли гуляла о півдні цим парком,
То відчувала радість безмежну,
Тому що знову цим ранком,
Відчула, що від нього залежна.

Та...

Напівоберту так приваблива;
Кидав потайки погляд скрадливо,
Мить недовгую очі дихали
Тою вродою; було тихо так…

Сонця промені позолотою
Устеляли їй коси шовкові,
Вії довгії, шкіру ніжную;
Схаменувся, та було пізно вже…

Спопелила, пітьму розвіяла;
Підкорили мене ті віяла,
Ті долоні, маленькі ніженьки,
Темних очей солодкі вишеньки…

І не стало десь мого спокою;
Відчуваю, лечу в глибокую
Нескінченную прірву мріяти
Про взаємність… і що тут вдіяти?..

- По виду самый лучший из армян,
/Он с перепугу мне среди полян
Лесных - и вовсе русским показался! /
Да! - генерал известный Баграмян
Ко мне в любви однажды расписался:
"Эх! - говорит. - Люблю таких чертей!"
/ А мы и вправду только из болота... /
За пленного - завидуй смелым, рота! -
Благодарил.
Разведкам всех мастей
Приказ был строгий: "Сцапать языка!"
Все - на болота, шуровали рьяно.
И был язык не пойманным пока -
Грома и стрелы шли от Баграмяна.
... А мы сидим в...