Разом були

.
Рішення ті про які пошкодую
Не в змозі прийняти, занадто ще рано.

Краще я ще раз усе обміркую,
Не турбувати щоб серце задарма.

Я пропоную повірити щиро
Коханню яке нам серця сповиває.

Без цього нічого у світі немиле
Без цього життя сенс відразу втрачає.

Я пропоную тобі зачекати,
Все, що було промине непомітно.

Все ж пропоную не нервувати
Хмари підуть і знов буде світло.

І пропоную не турбуватись,
Я все зроблю, що від мене залежить

Якщо нам судилося закохатись...

Заспівало серце спів свій слов’їний ,
Сонячний промінчик у віконці грає,
Визначилось серце : саме ти - мій милий,
Зрозумівши якось, що воно кохає.

Вітерець дбайливо розігнав хмаринки,
Лагідно і ніжно граючись з листком,
Щоб було приємно нам у ті хвилинки,
Коли нас зігріє водночас любов.

В золотому сяйві грають мої коси,
А блакитне небо дивиться на нас.
І нехай з тобою іноді непросто,
Я тебе кохаю, як у перший раз.
А твої цілунки в серці зберігаю
,
Там моя скарбниця, і моє життя...

З лагідним цілунком у твоїх обіймах,
Зміниться миттєво все моє життя,

Якби я хотіла щоб були постійно,
З нами твоя ніжність і любов моя.

Це зігріє серце взимку у негоду.
Захистить від вітру сонячним теплом.

Щоб ми відчували ніжність та турботу....
Мовби нас сховала матір під крилом..\

Очі твої ясні, посмішка чудова..
Серце, що кохає мов у перший раз.

Райдуга над нами різнокольорова.
.Мов благословення дивиться на нас.

Ми відкрили серце, у бажанні ширім..
Кожен це...

1 куплет
Час минув, всi пісні зім’яти,
А тебе мені не вистачає,
Як від серця журбу сховати?
Соловей для коханих співає.
Доторкнутися до зап’ястя,
Поцілунком його покрити,
Було би величезним щастям
В сні одному разом парити.

Приспів
Я не можу без тебе жити,
Я не хочу без тебе бути,
Як, скажи, тебе не любити?
Як обличчя твоє забути?
Від очей твоїх гасне сонце,
А від слів розцвітають квіти,
Ти постукай в моє віконце,
Я подумаю, дує вітер.

2 куплет
Як потрапити в наше літо...

Моє серце веснонька лагідна заполонила,
Я тебе кохаю міцно від щирого серця,
Це не забаганка, це правда не сердься,
Кохання серденько мов матінка сповило

Як сонечко ясненьке, як голубоньку мою
Ціную я кохання більше за життя
Щоб приводу не було мені для каяття,
Завжди тільки щирою я буду з тобою…

Ніченька темна й ви зіроньки мої яснії
Дякую вам милі за красу вашу чудову,
Таку незрівнянну срібно – кольорову
Вона подарувала мені думки прекрасні.

Річенька глибока, вас, зіроньки...

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

Неможливо спинити час.
Ми не в силах його спинити.
Та він може спинити нас,
у безмежжі своїм втопити.

Не пустити в майбутній день,
на вчорашній струні лишити,
щоб під звуки старих пісень
ми ніщо не могли змінити.

Щоб ми вранці були такі ж,
як і вісім годин до того.
Не мудріше і не сміливіш,
не навчившись чогось нового.

Не знайшовши свою мету.
Не відкривши потрібні двері.
Залишивши любов святу
існувати лише на папері...

Не можливо спинити час.
Загубитися в часі можна...

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та...

Над світом сходе зірка не одна;
Їх дві, і кожна з них самолюбива.
По-перше, зірка Сили – то війна.
Та є ще зірка Права – слова сила.

Безжальні промені у кожної із них.
Одна усе спустошити лиш хоче,
За слабкість – вбити, за супротив тих,
Хто не скоривсь їй, в люті спопелити!

Та інша теж глуха до нарікання.
До того ж, ще й сліпая від природи.
У неї лиш одне бажання:
Щоб все було, як їй лиш до вподоби.

Коли над нами сила – то біда;
Кайдани й батоги – то її слуги...