Час

Неможливо спинити час.
Ми не в силах його спинити.
Та він може спинити нас,
у безмежжі своїм втопити.

Не пустити в майбутній день,
на вчорашній струні лишити,
щоб під звуки старих пісень
ми ніщо не могли змінити.

Щоб ми вранці були такі ж,
як і вісім годин до того.
Не мудріше і не сміливіш,
не навчившись чогось нового.

Не знайшовши свою мету.
Не відкривши потрібні двері.
Залишивши любов святу
існувати лише на папері...

Не можливо спинити час.
Загубитися в часі можна.
Він так часто сміється з нас.
І сміється секунда кожна.

Бо так легко в його полон,
в павутиння хвилин попасти.
В одну мить загубити трон,
із вершини своєї впасти.

Чи по колу щодня іти
і не знати кінця і краю,
так натхненно свої хрести
несучи по слідах відчаю.

І в гонитві за плином днів
не знаходити, а втрачати.
Не казати потрібних слів.
Тих, хто поруч, не помічати.

Неможливо спинити час,
обіграти чи перехитрити.
Він завжди попереду нас.
Ми завжди не встигаємо жити.

Тільки час же - не ворог нам
і не друг, а суддя і лікар.
Він завжди над людьми, над життям,
над планетою, світом, над віком.