Закон про мову

Знайомство зі статтями Дарио Саласа і його книжками, дозволило поринути в мир маловідомої в нас герметичної філософії, іменованої на Заході «матір'ю всіх наук».

У світі психічної літератури зрідка виникають дійсні "ізюминки", які можуть бути доступні для усвідомлення не тільки лише спецові, та й рядовому читачеві, що не має за спиною спеціального диплома про вищу освіту.

І хоча спочатку виникнення книжки "Гипсосознание" не викликало сильного відгуку, її варіант у вигляді аудиокниги...

Для объединения науки и религии нужно чтобы наука была религиозной, а религия-научной и тут у меня к автору этих строк профессору Р.П. Мейланову сразу возникает вопрос, а о какой религии и науке ведётся речь или какая главная особенность нашей эпохи имеется в виду в соотнесении всё большего доминирования физико-ума над духовнико-умом.

Являющийся информационным гомеостазом в информационной безопасности соотношений новейших наук в наследии российской научно-академической мысли...

Интернет вред

Когда-то человек, приручив собаку, потерял нюх. Теперь человек приручил интернет и начинает терять мозг.

Закон экономии

Нельзя дать всем всё, ибо всех много, а всего мало.

Кошерная пища

В Израиле русскими учёными-иммигрантами выведена порода кошерной свиньи.

Истроия АвтоВаза

И сказал директор "АвтоВАЗа":
- По щучьему велению, по моему хотению, езжайте, вёдра, как-нибудь сами!

Виды молитв

- Какая разница между молящимися в церкви и в казино?
- Те...

Команда сложилась удивительно быстро, и только кандидатура Шуры на первых порах вызвала у Бори заминку. Отец моего друга пострадал от горько известного культа личности и на время описываемых событий среди реабилитированных не числился. Хитрый Боря свои опасения выразил весьма деликатно:

– Послушай, Голубцов, – сказал он накануне печального застолья, испытывая на прочность верхнюю пуговицу Лешиного мундира и пристально вглядываясь в лицо нашего командира воспаленными, с признаками...

Квітів люди не шкодують. З легкістю руки вони їх зривають, топчуть їхні руки і йдуть далі, навіть не оглянувшись. І зовсім не важливо, що квіти згодом помруть на їхньому підвіконні. Це вже нікого не цікавить. Невже їм приємно дивитись, як погибають інші? Люди не вміють цінувати красу, так само, як не вміють цінувати все що мають.

Жила на світі одна квіточка. Її багато разів зривали, топтали, ненавиділи, але вона виживала. Та одного разу ця квітка обмерзла на морозі. Всі вже були покинули...

Я дивлюсь в його темні як ніч очі…я вже майже не чую того що він говорить, чомусь мені це більше не цікаво. Я розумію що чогось не вистачає…чого саме? мені бракує слів, мені бракує думок…бракує іще чогось…- зникло притяжіння, його більше нема. В нього дещо пожмаканий, втомлений і вимучений вигляд, він і досі вариться у якихось своїх справах при цьому як завжди впевнений у собі щодо мене…щодо всього навколо.

Я дивлюсь у вікно і не розумію що взагалі я тут роблю, вже так давно загинули всі...

Я тебе відчуваю… на дотик… Холодний, зі скляними, порожніми очима, тоненькими пальчиками музиканта, акуратним манікюром, в білій сорочці, начищеному взутті… Випрасуваний, чистенький… Від тебе злегка повіває ароматом польових квітів та кориці… Хм… Дивне все ж таки поєднання… Очі голубі… Як плесо води у озерці біля якого я так часто люблю прогулюватись. Знаєш як називають голубі очі?.. В них справді можна втопитись… Чи захлинутись, ковтаючи спраглими вустами таку жадану голубизну… Довгі, чорні...

Сонце, тьмяніючи від втоми, пірнуло за обрій, розхлюпуючи свій багрянець на край неба. Ніч поволі входить в свої права, несучи із собою освіжаючу прохолоду. Місяць, накрившись тінню землі, ліг відпочивати виставивши з під неї тільки своє ясне чоло – молодик, як називають його в народі. Зорі, повторюючи свій звичний шлях, розбрелися по сузір’ям, щоб гуртом впливати на святі і грішні, щасливі і нещасні людські долі.

Зорі і долі, заплетені у дівочу косу невідомою але вмілою рукою майстра. Навіщо...

Сьогодні було особливо важко. Мозок ледь не божеволів від нападу болю, самотності і безпорадності. Біль – його не можливо виміряти приладами а також не можна передати словами, бо вони завжди його прикрашають. Кажуть біль це розмова з Богом, тож або я не розумію його мови або він просто мене не слухає. Так, головне не впадати у розпач, стримуючи сльози, кожним подихом пересіваючи вдачі і прорахунки минулих днів свого життя.

Хочеться жалості, лагідних слів, щоб колихатися в них як дитина в...

Жила-была Белка Норушка. И отправилась она как-то на охоту. Наколола яблоко на свои иголки и отправилась. А навстречу ей Ёжик Попрыгайчик несётся. Не совсем чтобы несётся, а ползёт. Ползёт-ползёт, пень переползёт, ель переползёт, иву…

там… тоже переползёт… такими мощными короткими ползками.

Говорит Белка Норушка Ёжику Попрыгайчику:
- Ты куда ползёшь, косой?
- Сама ты косая, - отвечает Ёжик Попрыгайчик, - я не ползу, а несусь. Я в Лес несусь… по делам… вот.

- Так понеслись вместе!
И понеслись...