Зарубежная поэзия

Хайфа прекрасная,горы зелёные,
По серпантину машинки взбираются,
Смотрят с площадки на море огромное.
Синь в бесконечности не завершается.

I sit through the long night
In the high tower,
And listen to the autumn rain
Outside my window.

There is no sound of human life,
Save now and then
A belated traveler hastening by.
Through the dark heaven,
A wild goose wings his lonely flight.
In the chill gloom
A cricket calls
The water drips mournfully
From the t'ung trees;
And the blossoms
Flutter sadly
To the rain-soaked earth.

Sadness broods
Over the world.
I fear to walk in my garden,
Lest I see
A...

Як страшно зрости пустоцвітом,
І не лишити слід на землі
Як хочеться сонцю радіти,
І не минали щоб сіро дні.
Як гарно дивитись на повний колос,
Що гнеться до низу покірно
І добре чути рідний голос
І бути навіки вірним.
Як хочеться бути потрібним!
Й знати, - все не просто так,
І щоб в душі не стати бідним
І заслужити в долі добрий знак.

Як романтично пахне ковбаса
і помідори в банці зашарились,
а в пляшоці, так тихо, як роса,
горілочка домашня причаїлась.
І сало ніжно зваблює тільцем,
і хліб наставив загорілу спину,
якщо ти млієшь - слухаючи це,
ЧОМУ-Ж ТИ, ГАД, НЕ ЛЮБИШ УКРАЇНУ?

Ви в дібровах бували?
Ви бродили по травах?
А росою вдалвалось
Вам умитися зрання ?
Біля вогнища в полі
Ви колись ночували?
А у губи холодні
Джерело цілували?
Ви ромашки зривали,
Йдучи луками бистро?
Під своїми ногами
Чули ви шелест листя ?
Чи хоч раз ви зустріли
Сонця вранішнє світло?
Чи хоч раз ви хотіли
Бути трішки піітом?

А як вас не будила
Солов'я рання пісня,
І як ви не ходили
Слухать шепоту лісу,
Від дощу не ховались
Під березову крону ,
І як ви не зривали
Цвіт...

Осіннім проходимо лісом,
І лист шарудить під ногами,
То ельфи співають нам пісню,
Неначе ми в казку попали.

Берізка ось тут золотая
Милується тихо собою,
А лист опадає, лягає
На трави лісні красотою.

Останні листочки зірвались,
Повільно над віттям кружляють.
Душа це осіння, здавалось,
Так мучиться, тане й згасає.

Це – осінь… Давно уже осінь,
А небо так само все синє…
Останнього сонця вже просить
Червоная брость горобини.

Повітря прозоре і чисте,
І голос летить у висоти...

You will never know that
You were like a dream in my life.
You will never know that
I did not assume that I need you so much.
You will never know that
Every day I am writing to you.
You will never know that
It is not so easy to let you go.

All is Okay.
I will never cry.
I will smile
Looking in the sky.
We have a lot of time
To find our way.
Who knows
What awaits us in the future.
But I believe that
All these years
You felt my support.

I let you go,
I let you go forever...

I like
When I do not need to play the role.
I can throw off the mask and be myself.
I do not need to hide my soul.
I can be honest and sincere.
I like
When I can feel the freedom in my heard.
I can be open
Because I know
You will understand me
You will support me
You will not hurt me.

If you ever know,
That it is so extremely well
When you do not need words.
When you look in someone eyes
And all is understandable.
When someone speak
And you don’t hear
You only try to catch...

The wind is in high frolic with the rain.
Outside the garden a little yellow leaf
Clinging desperately to its mother branch

I pick up the leaf
And put it in the book,
Giving it a home.

И правда, что сплошной
На свете глобализм.
Похоже, он крепчает,
Словно виски, год от года.

Пример? Да х.ли, вон-
В ЛондОне(!) два жида(!)
Дерутся за богатства
Русского(!) народа. :))))))))))))