Сльози на очах

***
Как видится, не столь существенно уметь
приметы близкого уж будущего
вовремя заметить,

как наступление его
во всеоружьи самому в любой момент
готовым быть достойно встретить.


***
Кто всеми думами и сердцем
с правдой божьей остаётся неразлучен
в гуще дел и беге дней –

способен будет распознать
её злокозненных врагов,
а значит, и её и собственных друзей.


***
Когда на жизнь,
со всей её неизъяснимой глубиной,
взирать одними лишь телесными глазами,

то для чего и...

Очи грустные Родины,
Позади тяжкий путь.
Занедужила, вроде бы,
Прилегла отдохнуть.
Ах, какая красивая,
От земли до небес.
Отдохни, моя милая,
Спят и птицы, и лес.
Подремли до рассвета,
Отдохни от дождей,
От заумных советов
И неумных вождей.
Сладкозвучные оды
Сочинять не хочу.
А присяду поодаль
Да затеплю свечу.
Отдохни от упрёков
И во веки веков
От заморских пророков
И родных дураков.
Продираясь упрямо
В высь, где воздух звенит.
Пусть старушка у храма
Путь крестом осенит...

Без надії - сподіваюсь!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане...

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...

Хочеш для тебе дістану я зірку?
Хочеш із трав назбираю роси?
Хочеш для тебе я сонечком стану,
тільки б в очах не побачить сльози.
Я на вустах твоїх,любий,розтану.
Тільки б зі мною щасливим був ти!

Тихе світло дальнього вокзалу,
Розставання потай на сльозах,
Ти мені чогось не доказала,
Я тобі чогось не доказав.
В сутінках задумливої ночі
Знов рушають наші поїзди,
Тільки серце попросити хоче:
"Залишись зі мною назавжди..."

Приспів:
Ти мені потрібна назавжди,
Щоб сховати долю од біди,
Розділить веселощі та біль
Так, як ділять люди хліб і сіль!
Ти мені потрібна назавжди,
Як повітря, як ковток води,
Для живого світла і тепла,
Я молюсь, щоб поруч ти була!

В твоїх очах якісь...

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки...

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Почему на твоей щеке
заблестела слезинка?
А быть может, дождинка
пала сверху в крутом пике.

Может, просто снежинки след.
Белоснежная, тает.
Иль букашки летают
и целуют они портрет.

Пусть лишь радость родит слезу.
И сияет свет в сердце,
очищает он герцы.
Дарят капли свежесть в грозу.

Пусть снежинки ласкают взгляд,
согревают твой холод.
Улыбнёшься – я молод,
впереди мгновений парад.

А с малышкой-букашкой пусть
улетит душа птицей...

ВИКТОР ПЛУТ:

СТИХИ ПО МОТИВАМ ПОЭЗИИ Виктора Шамонина-Версенева
Мои любимые читатели, друзья с большим волнением представляю вам свои стихи, за период с 2015-2017г.г., написанные под впечатлением произведений известного поэта-современника Виктора Шамонина-Версенева.

Именно поэтому особо представлять эту незаурядную личность нет необходимости. Скажу только одно –
Виктор Шамонин-Версенев – явление нашей литературы.

Ранее, я уже имел честь делиться с вами теми чувствами, которые лелеют...

Зорі на небі сіяють,
І знову я бачу тебе.
На зустріч тобі йду, всміхаюсь,
Ніч темна іде і пливе.
Як би ж ти пізнала, як сильно,
Кохання до тебе моє.
Воно, як та річка, невпинно,
Бурхливо та шумно тече.
Я хочу тобі дарувати,
Прозорість кохання життя.
І чисту сльозу того щастя,
Що шле нас усіх в небуття.
Кохання моє пронесу я,
На протязі всього життя.
І зорі на небі сіяють,
Тим світлом – коханням буття!