Всміхається краса лукава ...

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки, монети!
То з вами мода, з вами слава!
Підкиньмо вгору, брате, долю
Нехай буде до нас ласкава!
А що впаде, те буде моє!
Нехай як випаде орел нам,
То підем серцем хоч куди,
А як лице людського сану,
То виберемо шлях обману...
...Богине, німфо, покровитель?
Ти нечистот всіх повелитель?!
Що під красою і талантом
Ховаєш свої чорні шати?
Криваві сльози по камінню...
А вранці сонечка проміння
Осяє проданую душу,
Що в вічності мовчати мусить.