Ось

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та...

Втічи у степ від людської пустелі
Й насамоті уголос помолись.
Тим відчини назовні серця двері,
Нічого не жалій і не скупись.

Ось вітерець,– віддай йому всю силу,
І лють твою, і злобу хай бере,
Несамовито хай він віє-виє,
Та в тобі вже нема того, що зле...

Страхи всі з підсвідомості назовні,
За ними зійде сутінків мана,
Вона така тонка, така безкровна.
Їй треба острах? – Хай візьме сповна.

Образи, заздрість – непотрібні речі,
Тому із себе просто викинь їх;
Всі...

Коли пустий, коли тебе немає,
Коли немов розсіялось тонке,
Не місце відчаю – таке в житті буває –
Не бійсь, ти віднайдеш своє, людське...

Але не серед інших чоловіків.
Ти йди туди – за соціуму край,
Серед дерев і квітів знайдеш ліки,
Лиш сядь, і в себе двері відчиняй.

Впусти туди спочатку першой тишу,–
То спокій, ніби мовчазне буття,
Але, прислухавшись, ти розпізнаєш риси,
Бо сповнена вона завжди життя.

Там десь струмок, хоч вдалині, а чути,
Напийсь із нього...

О! Диво мысли виртуальной,
Блик редчайшей высоты,
Ось паутины магистральной –
Град разительной мечты…
О! Чудо сказки визуальной,
Сон виденья красоты,
Виток беспечности астральной –
Звёздной яркости земли…
Причуда ясности хрустальной,
Мир небесной чистоты,
Плоды погрешности зеркальной –
Образ призрачной игры…
О! Нравы мысли нереальной,
Прок зовущей доброты,
Вальяжность вольности желанной –
Город сказочной любви!!!

12.12.08

Как пусто в полости глухой
Средь стен незримых и безмерных,
На дне безмолвья разум твой
Познает истины Вселенной.
2.
Стеной из мысли круг замкнулся
Твое немое созерцанье,
Безлика пустота вокруг
Ты отрешен от дней сиянья.
3.
Чрез покров прозрачной силы.
Познав весь смысл бытия,
Ты лице зреешь мир пустынный,
Всмотрись – на всем печаль конца.
4.
Нет под тобой земной опоры
Нет ничего здесь, все лишь там,
За куполом идей в неволе
Жизнь, не познавшая нирван.
5.
Мир сложен в...

Я обнимаю необъятное, вздыхая в сердце снегопада Майи.
Я свою смерть рукой ласкаю в несуществующем межвременном краю.
Пересекаются пространства и внедряется анархия,
И хаос эксклюзивной бездны заполняет пустоту.

Пустота моего сердца - панцирь духа бестелесный,
Бронированное Солнце в небесах моих сквозит,
Я родился в миг чудесный монстром торжества прогресса
И насытился энтропией, поглотив прах черных дыр.

В моём духе - пустота, необъятное пространство.
Время засыпает в трансе...

Чувствую радость, душа вновь запела,
Так, в ритме плясала, чувствуя плоть.
Чувствую крайность, в ней кровь закипела,
И стать леденела, чувствуя мощь…

Чувствую страсть, что ревностно рдела,
В сердце засела, чувствуя злость.
Чувствую нежность, ведь, она одолела,
Злости пиханья и нечисти кость…

Чувствую дерзость - она время крутила,
Крутя до предела житейскую ось.
Чувствую слабость, где танца манера,
Слегка надломила джентльменскую трость…

Чи бачиш душу ти злиденну,
Чи бачиш темну пустоту.
В його очах світло-зелених,
В безмежну зазирнувши гіркоту?

Цей ідол багатьох скорив,
Більш не належачи нікому.
Твій розум демон захопив,
Його ти раб тепер до скону.

В твоїй душі метуть сніги,
А серце - більше не палає.
Зобвенний розумом і ти,
Тобі до волі, як до Раю.

Несучи камінь крізь світи,
Котрі кінця свого не мають.
Йдучи по землях, крізь віки,
Разом з тобою всі страждають.

Але не довго це триває,
Не виніс мук...

Ой, ви очі, мої очі –
Десь, когось шукали,
Серед змученої ночі –
Майже заблукали?!
Біля тину, коло хати –
Вербонька всихає,
Сновидіння, наче мати –
Пісеньку складає:
Ой, люлі, мої люляти –
Дівчина кохана,
Скільки років зачекати,
Ось вона побрана?!
Посумую, поблукаю –
Ніченька лунаста,
До весілля завітаю –
Райдуга цвітаста:
Ізвиваються музики –
Танці, привітання,
Гупотіння, п’яні пики –
Проводи кохання…
Ой, ви очі, тихі сльози –
Закінчилась казка,
В ній зав’яли...

Сусідки-Кумоньки зійшлися
У день яскравий та сухий…
Світило сонце, синя птиця
У небі ладилась мерщій…
Попили ж чаю, трохи кави,
Ум’яли з сиром пироги,
Про всі діла розповідали,
У бік ширяли, як могли…
Чого ж тобі везе – сусідка?
Питає, Зла, почервонів,
Ти мрієш прати, є погода,
Якийсь тут маєш чудослів?
Ні…, в мене є гнучкий барометр,
Ось, каже жінка, взяв настрій,
Мій чоловік – людській тахометр,
Крутить вуса – по часовій…
Якщо лежить кінець направо,
То ж буде дощ, варю я...