Про життя...

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та ревнощі зїдають до кісток,
І знову на душі так сіро,
Неначе літне небо без зірок.
Я намагалась бігти за життям,
Та бігти нікуди, воно проходить поряд,
І знову я вмираю у думках,
та замість крові в венах, відчуваю холод.
Та знову люди кажуть , що пройде
Так просто говорити, але знаю,
Що коли сердце по ночах болить,
Ніхто крім тебе про той біль не знає.