Кохай

Заплакані, замучені очі
Ці прокляті, недоспані ночі
Не бачу я нічого, ні сонця, ні неба
Нічого крім тебе мені вже не треба
Говорять янголи не плачуть
Нехай в мені його не бачать
Бо плачу за тобою милий
Бо ти в мене єдиний

Лякають мене ночі темні
І вчинки всі мої нікчемні
Я як в тумані заблукала
І що тебе втрачаю я не знала
Пробач за те що так кохаю
І далі як без тебе жити я не знаю

Навіщо приходив
як не хотів?
Чому звонив
як не любив?
Навіщо мені все розказав?
Чому так в душу наплював

А я мовчу і тихо плачу
про це нескажу я нізащо
Що я кохала може й ні...
Але навіщо це тобі?

Збирався кинути курити ,
але не зможеш ти лишити
А я й не кину,
хоч ти і не знаєш,
Але і так не ти страждаєш
Але мені вже все одно,
бо не цікаво все було
Одна зустріч, дві розмови
усе як завжди ті приколи
І тупо й весело було,
усе загуло , все забули
ще й трохи...

Над таїною посмішки Джоконди
Почесну варту пїять віків несуть,
Присвячено трактати їй і оди,
Та не збагнено Жінки тої суть!

Тебе, кохана, я давно вже знаю –
Чи є хто в світі ближчий, далебі!
Та з кожним роком знов я відкриваю
Незвідані скарби душї в тобі.

Та що роки! Неначе блискавиця,
Ти в мить одну з’являішься мені…
Що означа вогонь в твоїх зіницях –
Любові спалах чи раптовий гнів?

Часом буваєш лагідна і мила,
Часом похмура, замкнена, сумна,
А потім знов, як море те мінливе...

Знову поруч, чомусь, ти зі мною ідеш...
Я мовчу, як завжди, а ти мелиш про щось...
Та про що, я не чую, як завжди, в решті решт...
От би змив би тебе цей дрібний тихий дощ...

Ми не пара, це ясно, але спим, чомусь, вдвох...
І ти дзвониш мені, і питаєш де я...
Хочеш знати: куди, з ким і, навіть, по що...
От би раптом тебе стерла з себе земля...

Кожен ранок я сплю, а ти будиш, і ґвалт...
Я люблю свої сни, в них так рідко є ти...
Ну навіщо мені твоїх друзів всіх знать?..
От...

Вона так щиро полюбила,
Сховала крила й загубила.
Не знала, що кохання те буває на троїх
І залишилась в пустоті сама собі.

Тріпоче вітер розвіва її волосся,
Не хоче вірить, може їй здалось все?
Крізь мокрі вії дивиться вона на світ,
Змарнівша і бліда неначе сіра тінь.

І крил нема щоб полетіти до небес,
Вона свою втрачає душу десь.
В кохання те немов у полум’я пірнула.
Сама себе у ньому позабула.

Вона…,
плаче і палає вся,
Мов з вогнем кохається.
Сльози ті мов іскорки
Тілом...

В далекому вирію пташка
Не стогне й не томиться тяжко.
Лиш в крилах відчує судому
І з силою потяг- додому!
А дім- з гілочок і соломи.
І в гору аж дух завмирає,
А крилами силонька грає.
І я , наче в вирію пташка
Живу наче й зовсім не важко,
А все таки рвуся додому,
До тих гілочок і соломи.
Чого ж я так довго чекаю?
Чи звик, чи дороги не знаю?
Чи просто далеко до хати,
Та крилами важко махати.
Лети ж моя пісне без мене,
о Земле кохана, о нене!
Лети, лети, лети!

Ой, ви очі, мої очі –
Десь, когось шукали,
Серед змученої ночі –
Майже заблукали?!
Біля тину, коло хати –
Вербонька всихає,
Сновидіння, наче мати –
Пісеньку складає:
Ой, люлі, мої люляти –
Дівчина кохана,
Скільки років зачекати,
Ось вона побрана?!
Посумую, поблукаю –
Ніченька лунаста,
До весілля завітаю –
Райдуга цвітаста:
Ізвиваються музики –
Танці, привітання,
Гупотіння, п’яні пики –
Проводи кохання…
Ой, ви очі, тихі сльози –
Закінчилась казка,
В ній зав’яли...

1) Какое же лёгкое слово "ЛЮБЛЮ"-
Пушинкой слетает при виде тебя,
Как легче под парусом плыть кораблю,
Так легче и жить мне на свете любя!
Какое же нежное слово "ЛЮБЛЮ"-
Истомно выходит из чувственных губ,
Другими словами - как шашкой рублю,
С другими словами порою я груб.

ПРИПЕВ:
Ты медленно скажи:"Люблю,люблю...",
Движеньем губ, как бы, свечу задуй,
Я в зеркало смотрясь, себя ловлю,
Что губы повторяют поцелуй!

2) Какое же чистое слово "ЛЮБЛЮ"-
Его ты не скажешь, в душе если...

У вишневому садочку
Діти граючись співали.

У вишневому садочку
Діточок було чимало.

До вишневого садочку,
Мене доля повертала..

У вишневому садочку
Я дитинство пригадала.

Як колись і я маленька,
Так у тім садочку грала,

Як моя кохана ненька
В в вечорі мене гукала.

І хоч я тепер доросла.
І сама уже є мама.

У вишневому садочку,
Я на мить маленька стала.

Привид втраченого кохання
Не руйнуй більш житття моє!

Ти навіяв мені сподівання,
Вони з розуму зводять мене.

Привид втраченого кохання
Я благаю дай спокій мені!

Не народжуй у серці бажання,
Заспокой мої мрії і сни.

Привид втраченої свободи
Моє серце від чар зв ільни,

Прожени вітер болю холодний,
Щоб нарешті біль відступив.

Ти залиш мені мою гідність
Ти звільнися нарешті сам/

Ти із серця мого зникни.
Щоб сліз не лишилось там.

Я не зможу цього самотужки
Надто...