Чому

Навіщо приходив
як не хотів?
Чому звонив
як не любив?
Навіщо мені все розказав?
Чому так в душу наплював

А я мовчу і тихо плачу
про це нескажу я нізащо
Що я кохала може й ні...
Але навіщо це тобі?

Збирався кинути курити ,
але не зможеш ти лишити
А я й не кину,
хоч ти і не знаєш,
Але і так не ти страждаєш
Але мені вже все одно,
бо не цікаво все було
Одна зустріч, дві розмови
усе як завжди ті приколи
І тупо й весело було,
усе загуло , все забули
ще й трохи...

Чому з коханням ходить смуток,
Та залишається чому?...
Щасливим кожен може бути,
Якщо не зраджують йому.

Вже незабаром на порозі -
Зима, мороз і заметіль...
Весна і літо, ще в дорозі -
Сезон омріяних весіль...

Чому ж любов згубилась у світах?
На вітрі змерзла? Втілена у тиші?
Листи до тебе гречні пам'ять пише,
Слова горять-палають у рядках.
По вінця серце залива сльота,
Але ж воно надіею ще дише.
Чому ж любов згубилась у світах?
На вітрі змерзла? Втілена у тиші?
А тільки вечір зорями віта,
І я між них знаходжу смутку нішу.
Як добре, що світи від них ясніші.
Пливе із неба злива золота.

Чому ж любов згубилась у світах?

Чому на серці порожньо буває,
Коли тепла мені не вистачає?

Чому так важко запитання будувати,
Коли так легко відповідь шукати?

Я опинилась серед дня і ночі.
Між небом і землею я живу...

Не поміча. ні зірок, ні сонця:
Одна по вулиці іду...

Іду з надією одною -
Зустріти свою долю гомінку.

Попліткувати, розпитати
Про те що буде, що було.

Та зустрічі шукала марно!
Обабіч ти зі мною йшла.

Мене не пестила, не цілувала,
Й дарунки рідко ти мені вручала.

Та як не як...

Чомусь люблю дивитись на вогонь...
Не той, що нищить, а на той, що гріє,
Що спомини з дитячих літ навіє,
Котрі зринають з маминих долонь.

О, цей прадавній Прометеїв скарб!
Він диктував поетам мудрі строфи,
Покірним був, немов слухняний раб,
Караючим, неначе хрест Голгофи.

Вогонь святий зуміймо зберегти,
Що будить в серці віри світлий промінь,
Гукає відкривати невідоме,
Що час хова під панцир золотий.

Сиджу та сумую біля вікна
Сиджу та гадаю “Чому я така?”
Краплинки стекають напроти вікна
Як мені зрозуміти “Чому я така?”
Чомусь хочется плакать, сліза не стека
Мабуть посміятись, бажання нема
Якись дивний характер, утримка не та
Хто мені відповість “Чому я така?”
Соняшний промінь прорізав нудьгу
Сумування залишив, зрадію йому
Від душі посміхнусь, все ж добре навколо
Захотілось стрибати, побігти у гору
В голові прояснилось, співає душа
Гарне життя, та і я хороша
Раптом “Стій...

Скажіть: Чому на світі стільки зла?
Чому добру завжди потрібен захист?
Коли настане світлая пора?
Коли у душах запанує радість?

Скажіть: Чому на троні знов брехня?
Чому лукавий далі світом править?
Коли в серця повернеться весна?
І камінь їх в кохання переплавить?

Івано-Франківськ
27 листопада 2009р.

Сиджу та сумую біля вікна
Сиджу та гадаю “Чому я така?”
Краплинки стекають напроти вікна
Як мені зрозуміти “Чому я така?”
Чомусь хочется плакать, сліза не стека
Забытая музыка юности дней
Бегущая в даль за широты полей
Напомнит о нас и про наши мечты
Когда мы любили и были близки

Блеск твоих глаз не забыть никогда
Тепло нежных губ буду помнить всегда
Объятья, растаять, упасть еще раз
Лишь мокрый песок может помнить о нас

Рассветы закаты сливались в одно
Не замечали вокруг...

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

- Де найкраще місце на землі?
- Там, куди з теплих країв летять журавлі!
- Куди всі дороги ведуть невідомо?!
- До милого, рідного дому.
- Чому хтось не спить, страждає до ранку?
- Бо юність ще кличе рожевим серпанком.
- Чому так тремтить серце дівоче?
- Тому, що чекає жаданої ночі.