Втраченого

Привид втраченого кохання
Не руйнуй більш житття моє!

Ти навіяв мені сподівання,
Вони з розуму зводять мене.

Привид втраченого кохання
Я благаю дай спокій мені!

Не народжуй у серці бажання,
Заспокой мої мрії і сни.

Привид втраченої свободи
Моє серце від чар зв ільни,

Прожени вітер болю холодний,
Щоб нарешті біль відступив.

Ти залиш мені мою гідність
Ти звільнися нарешті сам/

Ти із серця мого зникни.
Щоб сліз не лишилось там.

Я не зможу цього самотужки
Надто...

Як смисл найти у краплині води,
У променях сонця й вечірній зорі,
У кронах дерев, відтіняючих світ,
У шепоті трав, ароматі доріг?
Шукати, шукати...
Де сутність божественна й світожурба
За цінності втрачені. Де чистота?
Де мить непочата, в минулім зажата
І полум'ям злості безжально розп'ята?
На страту, на страту!
Осліпло творіння від благословіння,
Що дано любов'ю, прийнято із кров'ю.
Коли крилами смути й страждання
Ніч погасить світло, й питання:

Тоді світ цей прозріє і скаже...

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...