Буде

Чорна ніч на землю впала,
Я в думках тебе плекала,
Ніжно очі твої цілувала,
Про себе зовсім забувала.

Чорний янголе, прийди,
Запали знов всі світи,
Щоб не плакали дівочі,
Мої теплі карі очі.

Ти з’явився, наче диво,
Моє серце вмить зомліло
І шептало, що це—ти,
Але час прийшов піти.

Порожнеча, сил не маю,
Свою долю проклинаю.
Хоча знаю: різні ми.
Й прошу: «серце відпусти!»

Я не в силах розлюбити,
Своє серце розчавити,
Що тобі здалось в полон.
Ні, мій любий, це не сон...

Крок.
Великий шматок
Від життя
Ухоплю для тебе я.

Казки.
Повір мені,
Я не зраджу
І життя казковим зроблю.

Двері.
Завжди відкриті,
Заходь, пробачу усе-
Ненавидіти не можу тебе.

Мрія.
Буде жити надія,
ЇЇ не тримай,
Але й не втрачай.

Дитина.
Ти для мене єдина,
Я виправляю твої помилки,
І хочу усього навчити.

Хто я? Людина? Дівчина? Тварина?
Можливо дівчина, можливо й не людина...
А може просто вища сила
Таку нам долю присудила?!
Таку, а не інакшу...зовсім різну...
Хтось має бути просто тінню,
Хтось вище за усіх стояти...
У кожного своя історія,
та ж сама навіть мрія...
Усе по-різному, усе не так...
Хоча...насправді ж це несправедливо!
І кожен добре все це зна...
ПОТВОРИ! (ДИКІ! НЕРОЗУМНІ!)
Це ми! Це я! Це ти! Це так!
НЕНАВИДЖУ! НЕ ЛЮБЛЮ! НЕ РОЗУМІЮ!
Що це? Це ЗНАК!
ВСЕ ТАК! ВСЕ ТАК...

Ні... Ні... Нічого такого...
Ніяке таке почуття
Тривогу не викливає
І в серці мені не співа.
Ні... Ні... Такою не бути...
Такою як інші – усі...
Як тільки виникне щирість
Так все і буде завжди...
Так... Так... Сама, як тополя,
Що «співи» свої простягла,
Як кажуть, від Сяну до Дону,
І радісно слуха вона.
Як вітер зі сходу манить скарбами,
Як захід і північ леліє словами...
А південь... Ну південь як завжди – все те ж,
Цікавить різністю меж...
І всюди прекрасно... і всюди красиво...

Минутная слабость,
Что это такое?
И есть ли в ней радость,
И есть ли в ней горе?
Да,радости мало,
Отчаянья больше,
Так значит быть стало,
Терзаться нам дольше.
Забыть бы как сон,
Как болезнь,как ненастье
И выбросить вон,
А буде ли счастье?
Минутная слабость,
Что это такое?
Нет,это не радость...
Одно только горе.

Не пойду ли и я собирать коноплю?
Ведь любимой уж нету со мной
В одиночестве мухоморы коплю
Пропадаю в тоске неземной

А ведь может иль мак шелушить мне пора
Раз уж сух шестопаловый цвет
Или попросту сесть на иглу на ура
Буде милой со мной уже нет

Волчий жмых, рыжий пестик - дурные врачи
А колес лекарь в дом не везет
Волки воют под зайцем на лунной печи
И луна черепахой ползет

Скоро тает гнила на язык белена
Мокнут в пене извивы ужей
- Эй, слуга, завари-ка мне, чайник, вина...

Ти виграв це поєдинок,
Він породжує нове бажання,
Ти для мене у світі єдиний,
Та ця битва, вона не остання.
Я боротимусь знову і знову
Допоки вистачить сили,
Бо це доля, - не випадковість,
Віддам душу за тебе мій милий.
Я Всевишньому вдячна за дар,
Бо без його не вміла б любити
Серед розпачі, смутку і чвар,
Не змогла б це життя я прожити.
Моє тіло належить тобі,
А мій дух... Він давно уже твій,
Ти б`єшся за мене в пітьмі
У страшній, як нічний буревій.
Та я вірю в монотонний...

Усе найніжніше – від мами,
Усе найсильніше – від тата,
Не помарніла з роками
Родина дружна й завзята.
Ваш досвід навчає як жити,
Вам незгоди життєві знайомі
До вас мене тягне магнітом
До милого, рідного дому.
Хай щастя вам буде сповна
І щоб не старіли з роками
Щоб пісня лунала гучна
В хатині у тата і мами.

Не плюй межиочі Землі!
Не плюй в лице свїй планеті!
Не сій того, чого не схочеш жать,
Адже все сіяне пожнеться!
Чи виправдання в забутті?
Та, підкоряючись Закону,
Той сіє зерна золоті,
А той- посіяв зуб Дракона.
Розсипав сміття навкруги,
Устане- та назад не обернеться.
Що залишає по собі,
І мріє, що йому минеться.
Та не минеться нікому!
Бо вічні Космосу Закони!
Під карми владою живем
Ми від народження до скону.
Не проклинай своїх дітей,
Не сій Драконове насіння,
Яке у проклятих...

Сусідки-Кумоньки зійшлися
У день яскравий та сухий…
Світило сонце, синя птиця
У небі ладилась мерщій…
Попили ж чаю, трохи кави,
Ум’яли з сиром пироги,
Про всі діла розповідали,
У бік ширяли, як могли…
Чого ж тобі везе – сусідка?
Питає, Зла, почервонів,
Ти мрієш прати, є погода,
Якийсь тут маєш чудослів?
Ні…, в мене є гнучкий барометр,
Ось, каже жінка, взяв настрій,
Мій чоловік – людській тахометр,
Крутить вуса – по часовій…
Якщо лежить кінець направо,
То ж буде дощ, варю я...