Украинская проза

1
Солнце, выглянув из-за крыши, быстро начало нагревать белый глянцевый подоконник. За спиной уже битый час три глупых старухи разговаривали о боге. Сначала я, нервно улыбаясь, нехотя прислушивалась к их пустой болтовне, но через некоторое время она утонула в моих мыслях, и превратилась для меня в бессмысленный звуковой фон, из которого иногда, впрочем, выскакивали отдельные слова, такие как: «вера», «сестры», «служение». Я по началу кусала губы, чтобы не встрять в их елейную беседу и снова не...

Там где - Кикиморы болотные
Вылазя из трясин - взывают к Богу
Там где - сам царь Кащей
Над златом с охинеи чахнет
Где человеческие с мясом гниют кости

Где нет воздухов чистых
Да-и зубами с поскрипу скрипят

Туда нисходит - Благодать
Чтоб вытянуть крылом - раз в год
Измучено-больного, но ещё живого
Другим же в Адове живущим
Здесь жить ещё и жить
В непонимании от века -
Жить да не тужить..
[
Сравнимо то с Землёю
А год - секунда Времени
А Смерть небесна Благодать
аль...

Последнее тепло ветра, растекающееся по одинокому полю.

Грустный шёпот сворачивающихся листьев.
Затухающее небо, проявляющее одиночество луны. Звёзды?

Всё - иллюзия, как рассыпавшиеся бусы океанской волны.

«Эх, дай-то Бог не последнюю пьём! И не дай Бог останюю выпили»,- хорошо и как хорошо сказано, а главное трезвые мысли в голове. Могорыч Тарасовыч, а вы, что скажете, що ще нас чекае за обрием и хто там ждёт не дождётся? Вы же как и ваш прадед Тарас имеете не абы какие способности по предсказыванию, предугадыванию и предреканию. Реките, а мы послушаем.

Умеющие слышать, прислушайтесь, навострите и развесьте свои уши, протрите глаза и присмотритесь к вещам, наведите резкость и сконцентрируйтесь...

Еще работая журналистом районной газеты, собирал и записывал рассказы местных старожилов, бывальщину. Отец много повествовал о наших корнях. Так и появился на свет сборник рассказов и повестей «Самои». О чем эта книга?
Людей терзает необъятность вечности, и потому мы задаёмся вопросом: услышат ли потомки о наших деяниях, будут ли помнить наши имена, когда мы уйдём, и захотят ли знать, какими мы были, как храбро мы сражались, как неистово мы любили. (Д. Бениофф. «Троя»).
Пробовал пристроить его в...

Вы знакомы с литературным жанром нон-фикшен? Когда нет классического построения сюжета – завязка, кульминация, эпилог – а идет практически документальное повествование о жизни. В таком жанре написан сборник рассказов и повестей «Рахит». О чем он?
В двадцать лет силы нет, её и не будет.
В сорок лет ума нет, его и не будет.
В шестьдесят лет денег нет, их и не будет.
/народная мудрость/
Пробовал пристроить его в издательства с гонораром – не взяли.
Пробовал продавать в электронных издательствах...

Я стою на дорозі. Мене оточують неймовірно міцні паперові стіни. Я можу їх не помічати, але вони є. Я можу їх підпалити, але вогонь дасть їм нове життя і вони, ніби фенікси понесуть мене у світ думок, мрій і найкращих сподівань.

Вони не є мною, але я є їхньою часткою. Я не знаю, коли стала нею і не знаю, чи зникнуть в майбутньому ці стіни, чи ні. Краще б ні, бо я- їх частка, і мабуть якщо зникнуть вони, зникну разом з ними і я. Я стою на дорозі. Повз мене проходять тисячі людей, тисячі машин...

Квітів люди не шкодують. З легкістю руки вони їх зривають, топчуть їхні руки і йдуть далі, навіть не оглянувшись. І зовсім не важливо, що квіти згодом помруть на їхньому підвіконні. Це вже нікого не цікавить. Невже їм приємно дивитись, як погибають інші? Люди не вміють цінувати красу, так само, як не вміють цінувати все що мають.

Жила на світі одна квіточка. Її багато разів зривали, топтали, ненавиділи, але вона виживала. Та одного разу ця квітка обмерзла на морозі. Всі вже були покинули...

В моєму «списку» стандартних запитань, за допомогою яких я пізнаю людину є таке питання: «Як ти відносишся до фемінізму?».

Звісно здебільшого скромно запитують що це таке. Я вже рідко дивуюсь такому незнанню.

Але все-таки хочу написати про це.
Я ось нещодавно говорила аською зі своїм старим знайомим. І якось на початку нашого знайомства я не питала про його відношення саме до цього…тепер згадала. Відповідь мене вразила)) Бо здавалась та людина мені зовсім іншою))

А відповідь була...

Сонце, тьмяніючи від втоми, пірнуло за обрій, розхлюпуючи свій багрянець на край неба. Ніч поволі входить в свої права, несучи із собою освіжаючу прохолоду. Місяць, накрившись тінню землі, ліг відпочивати виставивши з під неї тільки своє ясне чоло – молодик, як називають його в народі. Зорі, повторюючи свій звичний шлях, розбрелися по сузір’ям, щоб гуртом впливати на святі і грішні, щасливі і нещасні людські долі.

Зорі і долі, заплетені у дівочу косу невідомою але вмілою рукою майстра. Навіщо...