Серця

Кожна думка, кожна дія
Силу свою має
Сила ця міняє Всесвіт
Та і нас міняє

Дозріває дика груша
Гарбуз дозріває
Дозріває і людина
Очі відкриває

Все на світі живе – дише
Дише – оживає
А чого людина тужить
То ніхто не знає

Море синє, синє небо
З неба сонце сяє
Сонце світить всім із неба
Веселкою грає

Веселка весела
Землю обійняла
Об’єднала землю й небо
Сходинками стала

Стала радісна дорога
Як прозріли очі
Та й іди собі, небога
Хоч посеред ночі

Птаха тягне синє...

- Один, два, три, четири, пять...
- Не рахуй, не треба!
- Але ж їх так хочеться в долоньки взять,
Дотягнутись і зірвати з неба.

- Ти знала, що у кожного зірка своя?
- А як таке може бути?
- Он глянь, там, у куточку твоя,
Її навіть голос чути.

Чуєш, кричить вона?
Про твою красу горлає!
Дивись, видна її одна сторона.
Вона наче серце тримає.

Серце своє я тобі дарую.
Цей подарунок справді від душі.
Я тебе безмежно ціную.
Мої почуття уже на межі.

Давно хотів сказати,
Що...

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...

Милий мій янголе, добрий, веселий,
Ти підкорив ніжне серце моє..
Ясний мій соколе, сенс мій життєвий,
Погляд що взимку зігріє мене.

Перше побачення,перший цілунок.
Перше серьйозне моє почуття.
В серці колись відшукало притулок
Щоб залишитись на все життя.

Перші, можливо невпевнені, кроки
З чассои сміливі стають і чіткі.
Нам допоможуть пройти світ широкий.
Щоб вірний шлях у життя віднайти.

Загасло кохання як полум’я свічки
І в серці, як віск, розтануло вмить
А потім з очей , печаллю пролилось
В душі пустота, лише вітер шумить

Не вітер, то пам’ять, то спогадів мари
Танцюють в уяві, сумний полонез
Химери і феї, плетуть свої чари…
І образ коханий, як марево щез…

Загасло кохання як полум’я вночі
І серце як віск, розтопилось в тиші
Як в повінь, печаллю наповнились очі
І потім дощем пролились у душі

Ти,
я знаю,
постійно в дорозі,
Де завжди серце буде в тривозі.
Небезпека на тебе чекає,
По степу вона з вітром блукає.
Але все це
тобі
вже відомо.
Обираєш ти шлях свій свідомо.
Хоч важка і тривала дорога,
Тільки
Варта того
Перемога.
Адже вдома чекає родина,
Коло друзів
та вся Україна.
Пестить Доля
лише сильних Духом,
Перетворень охоплених рухом.
Прокладаючи шлях свій до Щастя
Всіх зігріти
вогнем своїм
вдасться.
А від ран,
що з минулого,
ліки –
З серцем щирим зустрітись...

Свои печальные стихи
Ты прочитал мне на закате,
А я, тоскливая в халате,
Молилась за свои грехи.

И не услышала тот стук,
Порыв отчаянного серца,
Как-будто в бешеной инерции
Сгущался темной тучи круг...

Ты уходил опустошенный,
Решил меня не посещать,
Я не прошу меня прощать,
Твои притензии законны...
Автор: Марина К.

О, прошу тебя, пожалуйста, слушай:
То не ветер шумит в листве,
Это время надежды рушит,
Дикой болью отзываясь во мне!

А ещё, ты слышишь, тишина?
На стенах пятнами остаётся...
То не призрак безумного сна,
Просто серце во мне не бьётся.

Перезвон ли слышишь во тьме?
Это слёзы об пол ударяются,
Целиком покорившись зиме,
За мгновения в лёд превращаются.

Ты заметил, что рядом с тобой,
Кто-то шепчет стихи по ночам?
Это робкий посланник мой,
Ты поверь тем безумным речам!

Ну а...

Зупинись, не стань на помінь,
Що упав до твоїх ніг.
Чуєш, стих навколо гомін,
Чуєш, подих вітру стих.

Поверни лице до сонця,
Хай відчує лоскіт вій.
На велику мить здалося,
Що збулася мрія з мрій

Дотик марева по скроням,
На пів подиху уста
Промінь у твоїх долонях
Така лагідна й проста,
Сколихнула хвиля груди
Й шепіт зоряних очей
Обіцяв, що вічним буде
Ця примара, погляд цей.

Вічність в свій вінок вплекала
Квіти подумок й думок
Ти все знала і не знала.
Та лишився тільки...

В тишине комнаты,
Мысли корчатся,
Тишина ежиком,
В душу ломится,
Стены голые,
Углами правильными,
Режут серце ровненько,
Полосками алыми,
Любовь где-то облаком,
Над землей растворяется,
А потолок потихонечку,
Неспеша опускается...