Зоряного

Зимовий день слабшав. Він вже не міг довго тримати на руках, обліплену зорями ніч і тому поволі опускав її на землю, а сам

безсило сковзав у безодню обрію. Дивлячись на це магічне дійство із

вікна квартири, я напружую зір, бо дуже хочу теж побачити зоряного

хлопчика, як втілення нездійсненної, але такої заповітної мрії.

Згадалося дитинство – безтурботні дні, які з кожним роком

дорослішали і ставали більш серйозними. І ось зараз, торкаючись

холодного тіла вікна, розумію, що...

Сонце, тьмяніючи від втоми, пірнуло за обрій, розхлюпуючи свій багрянець на край неба. Ніч поволі входить в свої права, несучи із собою освіжаючу прохолоду. Місяць, накрившись тінню землі, ліг відпочивати виставивши з під неї тільки своє ясне чоло – молодик, як називають його в народі. Зорі, повторюючи свій звичний шлях, розбрелися по сузір’ям, щоб гуртом впливати на святі і грішні, щасливі і нещасні людські долі.

Зорі і долі, заплетені у дівочу косу невідомою але вмілою рукою майстра. Навіщо...

Вийшовши з городу я сідаю на лавку – гойдалку, випрямляючи натомлену копанням спину. Запаливши, глибоко затягуючись, милуюсь

тихим серпневим вечором. Хаотичний перебіг думок почав складатися

в ціленаправлений потяг для відправлення у вічність.

Відгриміло важкими грозами, відмолотилося стиглим зерном

соняшникове літо. «Цікаво яке воно вже на рахунку?».Повертаюся назад, у

початок свого осмисленого життя. Літо, скільки разів в дитинстві я тримав

його на руках, грався з ним...