Жити

«Не робити, можно жити, а не жити, помирати».
Живём рабами, рыбами. Рыбами легче?.........
То сети, то электро удочки, течение и то против
нас, атас, щука с окунем, норовят проглотить, ни
весла, ни паруса, ни ветра, одни пузыри, пускаем,
творческие, всплывёт ли, или лопнет, побольше
воздуха набери, на вдохе, выдохни, запрокинь
голову, нет улова, волю в кулак, вином смочим,
укрепим, поправим здоровье,……………….
реку и ту, нельзя переплыть, кометы летят, хвоста-
ми обжигают, холодом...

Без надії - сподіваюсь!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане...

Полював мисливець вовка, вполював собаку.
Шукав козак волі в полі, та й зустрів чортяку.
Шо за диво те з рогами? Ше й з хвостом телячим.
Нагла пика поросяча, з п'ятаком добрячим.
Дивується козак чорту, а той шкутельгає,
За вузду коня хапа і так промовляє:
Не дивуйся, ти козаче, що я волохатий,
Маю роги та копита. Не будь же пихатий.
Якшо станеш ти, нетяго, на мене служити,
Підеш разом ізі мною, будеш гарно жити.
Є у мене купа грошей, повні скрині злата,
Є у мене гарна донька й добра...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Перевод песни «Косил Ясь конюшину». Ансамбль «Песняры»

Косил Ясь клеверочек
Косил Ясь клеверочек
Косил Ясь клеверочек
и увидел вдруг девчонку

А девчонка жито жала
его сердце разогнала
Да на Яся так взглянула

Ты же Ясь, или нет ?
Приглянулся ты мне!

Бросил Яська косить,
Свою мать стал просить

Люба мамка моя,
ой, ты, мамка моя,
ой, ты, мамка моя,
Пожени ж ты меня!

Так бери Станиславку,
она сядет во всю лавку!

Станиславу не хочу,
Станиславу не хочу,
Станиславу не...

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

…Тож удосвіта вставала
І зневірена украй
Бога пошепки питала: -
Чи насправді десь є рай?

Де нема думок:-як жити?
Де іржа не точить світ-
Тепле літо,стигле жито
І нічого не болить.

Смуток там не порядкує,
І розп'ятих днів нема...
Там царівною святкує
У безмежності весна.

І в задумі у великій
Кружеляста тінь -Земля -
Добрим спокоєм сповита,
Схожа трохи на маля…

Тож удосвіта вставала
І знедолена украй
Бога пошепки питала: -
Чи візьмуть мене у рай?

Позабыхъ сэрдцэ,
Где дэва моя жити,
Где чужой языкъ.

Я слухала шепіт хвилі,
Хвиля тихенько шепоче,
Їй вже море набридло,
Більше так жити не хоче.

Стати б на небі зіркою,
Палко в ночі світити,
А може стати людиною,
Щоб навчитись любити?

Та кажуть від цього так боляче,
Так, ніби навпіл розірвана.
Між морем- душею, та берегом- розумом,
Губитись як квітка зірвана.

Губитись в полоні відчаю,
Від цього і сльози стрічкою,
Та ні, не хочу кохати,
Нехай краще стану я річкою.

Ой, хвіилько, любо подруженько,
Знайома мені твоя доля.
Та...

Чорна ніч на землю впала,
Я в думках тебе плекала,
Ніжно очі твої цілувала,
Про себе зовсім забувала.

Чорний янголе, прийди,
Запали знов всі світи,
Щоб не плакали дівочі,
Мої теплі карі очі.

Ти з’явився, наче диво,
Моє серце вмить зомліло
І шептало, що це—ти,
Але час прийшов піти.

Порожнеча, сил не маю,
Свою долю проклинаю.
Хоча знаю: різні ми.
Й прошу: «серце відпусти!»

Я не в силах розлюбити,
Своє серце розчавити,
Що тобі здалось в полон.
Ні, мій любий, це не сон...