Йом-Кипур

Ось, зупинився у кав’ярні
З’їзд ветеранів-шпигунів!!!
Є радянські, американські
Та інші хлопці всіх мірил…
Всі пили каву, грали в карти
І анекдоти всіх часів
Добавляли в гарячі страви,
Та й визичавши кілька слів…
Шеф канадській, упав до бару,
Щойно виски (всі) осушив,
Казав, що любить він державу,
Де платять гроші королів…
Американський, той бродяга,
Десь, довго вуса всім крутив,
Йому, відверто, та бодяга
Не до вподоби, бо наш налив…
А наш, шановний, пив спиртягу,
Шматочком...

Тож – мне доповідач підстави
(Як пальцем водить у воді),
Що в світі най болючі справи
Весь пил здіймають до гори?!
Він розпочав розбір польотів
(Зійшлось зібрання, круг голів),
Там всі були… і ті хто проти
Всіх профспілкових брехунів…
Як гак без крил стоїть в куточку
(Неначе бідний волонтер)
Наш дід Стецько – з якого ж рочку
Він заповняє цей партер?!
Йому ж доведено зі справи,
Що є пияка й дебошир,
Й запаморочливі ознаки –
Він тут не наш громадянин?!
- Ціленький день...

Ось, опинюсь я за кордоном,
Куплю всі явища і стіл,
Перетворившись вітроломом,
Зваляюсь, як у маслі сир…

Як пробуджаюсь, із-за столу
Гоню миттєвості – у сні
Вони ж хитаються додолу,
Неначе біси у воді…

Як з Кумом вийду із запою,
Його погладжу, втягну в двір,
Води ж питної, квас, настою –
Йому піддам – хоч вір, не вір…

Як поздоровкаюсь з Кумою,
Вона ж людина, а не звір,
В штанях погрюкаю красою,
Що привезу з швейцарських гір…

Як опинюсь знов за кордоном,
Мету погладжу...

Зібрання вирує в залі – Данило мнеться у стола,
Заяву ж Галі розглядає (жінка вже живе без сна).
Бій пияцтву виглядає, як ціль доктрини без кінця,
…й колектив наполягає у прочуханці гаманця!
Ось, виступаючий хитає головою що є сил,
Плідно хлопця докоряє – заявляє – німий дебіл…
Така в світі «напряжьонка», мандрують запахи чуми,
Той, як смажена тушонка, у чарці мне свої боки…
Тай задав йому питання, одне – про атомну війну,
Що він чув про ці страждання та як сприймає цю біду...

…знов крутить важно колесо сивоволосий Якубович…,
Новенький «Руський» на різдво у зал з’явився, як «Трюкович»…
…Колегій вбухнувся в дійство…, й сині вуха, червоні щоки
Зривають приз, так, ні за що, «крутому» випав вибір долі?!
В дебатах враз відпав мотив, йому не треба «пропозицій»,
Дай тільки свиснуть у ефір – крізь мікрофон – до інвестицій?!
Та й свиснув дядько «немовля»…, тряслись вібрації в громаді,
- Ось, Ви, програли Жигуля – звів головуючий до тями…
Він вийняв з ящика ключа...

Я кохання дарую тобі,
Я у цьому тобі зізнаюся.

Почуття, що у серці моїм
І своїх почуттів не боюся.

Виникають вони навесні,
Моє серце вони сповівають.

Я присвячую цьому пісні
Вони душу мою надихають.

Я кохання дарую тобі.
Його ніжність і щиру красу.

Почуття, що єднає світи
І людей які вірні йому.

Я кохання дарую тобі.
І зі шляху цього не зійду

І я знаю, ти віриш мені
Що з тобою я долю знайду

Була в Миколи давня мрія
жінок багато в хаті мати,
Горпина, Христя та Марія
одна варити, друга прати.
Та гарні всі немов з екрану,
одна за одну ніби краща,
не підіймаючись з дивану
собі розмріявся ледащо.
В солодких мріях задрімавши,
немов насправді сон він бачить:
усіх до хати їх зібравши
роботу їм окремо значить.
Одній прибрати, тій варити,
другій попрати, третій шити.
А п,ята яблука збирає,
а шоста садить чи копає
і сьома щось в садочку бгає,
а восьма подушки...

Якось вранці тільки стало сонечко світити
баба Ганя заходилась борщику зварити.
Звісно знають господині, що за борщ без кістки
як не смачно та із м,ясом всеж смачніше їсти.
Тож у курник баба Ганя прямо почвалала,
двері щільно причинила й півника спіймала,
склавши дзьобом на колоду, в руки крила й лапи
замахнулася сокира півню смерті дати.
Репетує півень, бачить край йому підходить,
він до баби, як і люди, голосом говорить:
- Бабцю, бабцю зупиніться, півня не рубайте
краще в...

Радуйся земле, в якій Син Божий народився,
Народився й світ змінився,
Духом Божим освятився!
Та земля, що Сина мае, в благодаті проростае,
Сина ростить, в росах сяе,
В житті Бога прославляе.
В тій землі все рясно родить,
Та земля скрізь добре робить,
Вона Сина ростить, доглядае,
Ним живе , Його кохае,
Йому служить, радість мае,
З ним і тужить, і співае,
В Ньому до небес злітае!
З часом Син в душі зростае,
Чудо світ в серцях являе,
Дивну мудрість відкривае,
В землю - душу мир...

Як квіти ці Сонцю моляться,
До нього, сердешні, тягнуться,
Їм не до снаги навколішках
Благати про те, що мариться…

Чим ширш пелюстки б розставити,
Ярила щоб ласку теплую
Ловити, й від того пахнути…
Їм щастя – відсутність темряви…

От нам би у них навчитися
Любити всім серцем Вишнього,
Не просто Йому коритися,
Ним повністю просочитися…