Гарем

Була в Миколи давня мрія
жінок багато в хаті мати,
Горпина, Христя та Марія
одна варити, друга прати.
Та гарні всі немов з екрану,
одна за одну ніби краща,
не підіймаючись з дивану
собі розмріявся ледащо.
В солодких мріях задрімавши,
немов насправді сон він бачить:
усіх до хати їх зібравши
роботу їм окремо значить.
Одній прибрати, тій варити,
другій попрати, третій шити.
А п,ята яблука збирає,
а шоста садить чи копає
і сьома щось в садочку бгає,
а восьма подушки збиває.
Ще кілька бродить у господі,
та не гуляючи до діла,
в хліву і в полі і в городі -
душа в Миколи звеселіла.
- "Оце життя, оце так мрія!"
Чого іще йому бажати,
живе щасливо і радіє:
- "Це ж куму треба розказати!"
Горілку в пазусі сховавши,
пішов городами до кума,
і довго, смачно вихвалявся,
щоб кум від злості вирвав чуба.
Удвох із кумом опівночі
зайшли вареничків поїсти,
та ледь устиг розплющить очі
як кума зразу змило з міста.
Кімната чиста, пахне з печі
і жіночки стоять рівненько,
одна з мітлою аж по плечі,
зі сковорідкою маленька,
друга і третя руки в боки,
стоїть Микола і не диха.
Тремтіло серце, ціле поки.
- "Ти де ходив?" - питають тихо.
- "Та я ось тут, та ніби з кумом,
та ви б присіли відпочити.."
А коло вуха з тихим шумом
пательня встигла пролетіти.
"Ой лишенько, і ой рятуйте,
та я ж один у вас кохані,
свого господаря шануйте!"
- метавсь Микола на дивані.
Розплющив очі, піт лоскоче,
руками голову підпер.
Навряд чи знову він захоче
гарем тримати відтепер.