Йога

В дешевому, прокуреному барі
За келихом червоного вина
ВІН тихо плив у п’яному угарі,
А в душу закрадалася зима…

Хто він такий? Чому на цьому світі
З’явився ВІН? І де його мета?
Заради чого варто в світі жити? –
Скажіть ЙОМУ, – Де істина свята?

Вино бриніло в голові, мов струни,
Дим тютюновий лагідно душив,
Та це ЙОМУ лиш додавало суму –
Незрозумілий біль його палив…

Вино допите, бар пустий, і в пачці
Уже не залишилось цигарок.
Підвівся, сам собі сказав: «Удачі!
От зараз би...

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

Покинул как-то раз я город
Палатка, спальник – мой уют.
Не скучно было – группой в горы,
Хотя товарищи не пьют.

А группа – сплошь буддисты, йоги,
Для них любой не труден путь.
Ты их религию не трогай,
А лучше помолчи чуть-чуть.

Там только я не верил в бога,
Вообще, не верил ни во что,
Пока светло хотя б немного
И нету воя из кустов.

Раз, на привале, вождь тех йогов
(Ему и посвящу сей стих)
Ушёл от группы в лес немного,
Встал за кустами и затих,

Уткнулся взглядом мудрым в...

Раптом в серце кохання прийшло.
I щось дивне зробило зi мною.
Так дбайливо його сповило,
Щоб його врятувати вiд болю.....

Все миттєво змiнилось в життi
Стало мовби у казцi чарiвнiй
Почуття- подарунок менi.
i цей досвiд для мене безцiнний...


В мою душу кохання прийшло,
Мовби соняшний промiнь весною
Все погане iз серця пiшло
В день, коли я зустрiлась з тобою

За неимением любви
Возьми немного беспристрастья –
Преобразится этот мир
И канут в бездну разногласья.
Ничто тебя не потрясет,
Ничем другому не обязан,
Ничто тебя не привлечет,
Ничем не будешь долго связан.
Не возведешь другому в долг,
Не потрясешься чьей-то волей,
Увы. Но не позволит Бог –
Сей путь дается долгой долей.
Путь отреченья – высший путь,
Его не примешь в одночасье
И Бог не даст тебе свернуть,
Забыв извечное участье.
Придется в сем пути любить,
Придется послужить...

- Один, два, три, четири, пять...
- Не рахуй, не треба!
- Але ж їх так хочеться в долоньки взять,
Дотягнутись і зірвати з неба.

- Ти знала, що у кожного зірка своя?
- А як таке може бути?
- Он глянь, там, у куточку твоя,
Її навіть голос чути.

Чуєш, кричить вона?
Про твою красу горлає!
Дивись, видна її одна сторона.
Вона наче серце тримає.

Серце своє я тобі дарую.
Цей подарунок справді від душі.
Я тебе безмежно ціную.
Мої почуття уже на межі.

Давно хотів сказати,
Що...

Скажи мне, о мой господин Шива?
Когда ты понял, что любишь меня?
А я никогда не переставал, о Сати
Любить тебя?
Как тебе удалось,
Через столько препятствий
Привести меня к себе?
Ты же знаешь,
Я ни во что не вмешиваюсь
Я йог и учитель йоги
Провидение и предназначение
Все сделает само
Разделенные души встретятся
Так или иначе, рано или поздно
Шива закрыл глаза
И пространство, уставшее от вопросов
Стало выравниваться
Шива слегка улыбался

БОЖЕСТВЕННАЯ ПОЭМА. ДИАЛОГ. ЧАСТЬ 2.

Ученик.

Ответ и радует и гложет,
Я не могу его принять,
Так… человек никак не может
Себя к вершинам направлять…
Все – Бог? А я… Мое желанье?
Мои усилия и труд?
Ужель, не я… - меня ведут?
И это называют – знание?

Учитель.

О, дань безумству! Ты – извечна!
О чем ты плачешься, душа?
Работа Бога безупречна,
И не закрыть сии врата.
Чтоб Бог… да без твоей охоты,
Без страстных помыслов твоих?
Бог даст желания до рвоты
И будешь думать каждый...

БОЖЕСТВЕННАЯ ПОЭМА. ДИАЛОГ. ЧАСТЬ 7

Ученик.

Но… счастье для души… - мираж?

Учитель.

Мираж, сомненье и спасенье,
Земное счастье – не кураж,
Земное счастье – не везенье.
И это – инструмент Отца,
Им Бог ведет, им Бог заводит,
То – вечный маятник Творца,
Им Бог по всем наукам водит.
Не притязательна душа,
Но дай ей счастие с избытком –
И потянулася она,
Как узелок за длинной ниткой.
Куда? – Бог весть. Ей все равно…
Но… аппетиты, аппетиты…
И на уме теперь одно –
Не отставать...

Подаруй мені фото своє
Я поставлю його на віконце
І коли буде хмарно мені
Ти зігрієш як вранішнє сонце

Подаруй мені фото своє
Твої очі чарівні мов зорі
Твої очі, мов чиста роса
Й, загадкові, як сяйво, у морі

Подаруй мені фото своє
Закохаюсь у нього, безтями
Заглядатиму в нього, щодня
І можливо, з безсоння, ночами

Подаруй мені фото своє
Ти для мене , троянда чарівна
Загадкове сузірְ’я, міраж …
Ти для мене, казкова царівна

Подаруй мені фото своє
Я поставлю його на віконце...