Йога

ПОТЕНЦИАЛОМ БЕСПРЕДЕЛЬНЫМ

Всех сил его, что только есть у человека, в напряжении предельном –
Когда нелёгок, точно подвиг, и самоотвержен труд,
В смятении ль ненастных дней, как благовонный алавастровый сосуд,
Спокоен остаётся он и полон миром неподдельным,
Ещё в отчаянном, но праведном бою, в пути ль ухабистом, метельном –
На помощь тем, кто как чудесного спасенья её ждут... –
Тем пуще нравственная сила и энергии в нём скрытые растут,
По существу, потенциалом обладая беспредельным...

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

БОЖЕСТВЕННАЯ ПОЭМА. ДИАЛОГ. ЧАСТЬ 15.

Ученик.

Но если худо день от дня,
Когда страданья изничтожат,
Могу я проклинать себя…

Учитель.

О том не мысли. Не дай Боже.
Да в том гордыня, милый друг,
Проклятье предпочел молитве…
Таких не надо Богу слуг,
Ты не участник в Божьей битве.
Иди и добирай себя
Развратом, гневом и злословьем,
Бог даст греховное застолье,
Гордыню выбьет без труда.
Придумал проклинать себя…
А если Бог тебя уважит
И так безумного накажет,
Что будешь...

Сидять Куми на природі,
Ляси точать, пиво п’ють,
І як кажуть у народі:
Хай живе гуманний Суд!
…ось, питає Кум у Кума
(той, що має вище ранг):
Що за хрєнь ниць виглядає,
Наче, схоже – БУМЕРАНГ?!
Ой, це друже, мабуть лихо –
Крізь повітря проліта,
Гвинтокрилом кучеряво
Скрізь побило всі місця,
Тай – показує на гулю,
Що на лобі синню льє…
(Не злюбив миттєву кулю,
Дульку скручує з трьох пе…)
Ну…, так звій його до біса,
Каже важно господинь,
Ось, пішли до того ліса,
В злість...

БОЖЕСТВЕННАЯ ПОЭМА. ДИАЛОГ. ЧАСТЬ 3.

Ученик:

Но что мне надо претерпеть,
И что прибавить и убавить?
В какую сторону смотреть
И как Владыку вечно славить?
\
Учитель:

То не тебе решать, пойми,
Сам Бог работает с тобою,
Доверься, за Отцом иди,
А не за праздною толпою.
И будут игры на пути,
И будешь втянут безвозвратно…
Вот, здесь ты мыслью потрудись
И следуй так, чтоб не превратно.
Настрой себя на Божий лад,\
Не ослабляй свое вниманье,
Не будь на поводу наград,
Но постигай...

Душой заплакала опять –
Мне Миларепа - Йог явился.
И каплей светлой благодать
Мне, бросив с неба, растворился.
Та капля сердце мне прожгла
Своим Божественным сияньем.
Слеза восторга потекла.
Позволь склониться в знак признанья
К Твоим ногам, Великий Йог.
Ты показал, что есть спасенье.
Ты возродить надежду смог -
Мне избежать богов презренье
За путь, наполненный грехом.
За плоть, измученную страстью.
Я раньше плакала о том,
Что миром править я не властна.

Неможливо спинити час.
Ми не в силах його спинити.
Та він може спинити нас,
у безмежжі своїм втопити.

Не пустити в майбутній день,
на вчорашній струні лишити,
щоб під звуки старих пісень
ми ніщо не могли змінити.

Щоб ми вранці були такі ж,
як і вісім годин до того.
Не мудріше і не сміливіш,
не навчившись чогось нового.

Не знайшовши свою мету.
Не відкривши потрібні двері.
Залишивши любов святу
існувати лише на папері...

Не можливо спинити час.
Загубитися в часі можна...

Чи бачиш душу ти злиденну,
Чи бачиш темну пустоту.
В його очах світло-зелених,
В безмежну зазирнувши гіркоту?

Цей ідол багатьох скорив,
Більш не належачи нікому.
Твій розум демон захопив,
Його ти раб тепер до скону.

В твоїй душі метуть сніги,
А серце - більше не палає.
Зобвенний розумом і ти,
Тобі до волі, як до Раю.

Несучи камінь крізь світи,
Котрі кінця свого не мають.
Йдучи по землях, крізь віки,
Разом з тобою всі страждають.

Але не довго це триває,
Не виніс мук...

Задумали два Куми
Забити десь «Козла»,
Комерц всієї справи
Залежав від бичка?!
(Роги його обидва
Блищать, як мідяки,
Чекають зранку світла
В забійні – всі часи…).
Отримавши у купі
Завдання не просте,
Куми пішли по справі,
Чуб вм’явши у піке…
…один узяв кувалду,
А другий – за рога
(Оцей і ще із малку
Пізнав усі дєла…),
Трах-бах бичка у пику,
…і знов – по голові…,
Отой – здійнявся крику:
Бо б’ють його мозки?!

09.07.09

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...