Сонце

Сиджу та сумую біля вікна
Сиджу та гадаю “Чому я така?”
Краплинки стекають напроти вікна
Як мені зрозуміти “Чому я така?”
Чомусь хочется плакать, сліза не стека
Мабуть посміятись, бажання нема
Якись дивний характер, утримка не та
Хто мені відповість “Чому я така?”
Соняшний промінь прорізав нудьгу
Сумування залишив, зрадію йому
Від душі посміхнусь, все ж добре навколо
Захотілось стрибати, побігти у гору
В голові прояснилось, співає душа
Гарне життя, та і я хороша
Раптом “Стій...

Доля мені подарувала
Мої нестримні почуття.
Мов пісню лебеді співали,
Крильми тримаючи життя.

Не знаючи людської мови,
Ці птахи, вірність бережуть.
То не про них, пусті розмови.
Коханням височить їх путь.

У загадковім сподіванні,
Стремлінь, замрійливий політ.
До сонця, донесе бажання
І зустрічі щасливих літ.

Доля мені подарувала,
Твої нестримні почуття.
Мов пісню лебеді співали,
Крипльми тримаючи життя.

Наталія Максименко
10.02.2011 р.

Чому на серці порожньо буває,
Коли тепла мені не вистачає?

Чому так важко запитання будувати,
Коли так легко відповідь шукати?

Я опинилась серед дня і ночі.
Між небом і землею я живу...

Не поміча. ні зірок, ні сонця:
Одна по вулиці іду...

Іду з надією одною -
Зустріти свою долю гомінку.

Попліткувати, розпитати
Про те що буде, що було.

Та зустрічі шукала марно!
Обабіч ти зі мною йшла.

Мене не пестила, не цілувала,
Й дарунки рідко ти мені вручала.

Та як не як...

Пресса рельеф, прикоснулся к бедру...
Тихо руками, коснёшься к нему...
Волосы, мягко упали на спину...
Нашей любви мы рисуем картину..

Кисточка, плавно обводит овал
Губы...их ангел с небес целовал
Плачет Венера, завидуя ножкам
Кожа, как бархат, луч сонца в окошке

Ласковый шёпот и стон наслажденья
Замерло всё, только мы и мгновенье
Будто мираж и красивая сказка
Мягкой пастелью наносится краска...

Нежные губы и страсти костёр
Руки с руками ведут разговор
Ты опрокинешься тихо на...

Як страшно зрости пустоцвітом,
І не лишити слід на землі
Як хочеться сонцю радіти,
І не минали щоб сіро дні.
Як гарно дивитись на повний колос,
Що гнеться до низу покірно
І добре чути рідний голос
І бути навіки вірним.
Як хочеться бути потрібним!
Й знати, - все не просто так,
І щоб в душі не стати бідним
І заслужити в долі добрий знак.

Ви в дібровах бували?
Ви бродили по травах?
А росою вдалвалось
Вам умитися зрання ?
Біля вогнища в полі
Ви колись ночували?
А у губи холодні
Джерело цілували?
Ви ромашки зривали,
Йдучи луками бистро?
Під своїми ногами
Чули ви шелест листя ?
Чи хоч раз ви зустріли
Сонця вранішнє світло?
Чи хоч раз ви хотіли
Бути трішки піітом?

А як вас не будила
Солов'я рання пісня,
І як ви не ходили
Слухать шепоту лісу,
Від дощу не ховались
Під березову крону ,
І як ви не зривали
Цвіт...

Осіннім проходимо лісом,
І лист шарудить під ногами,
То ельфи співають нам пісню,
Неначе ми в казку попали.

Берізка ось тут золотая
Милується тихо собою,
А лист опадає, лягає
На трави лісні красотою.

Останні листочки зірвались,
Повільно над віттям кружляють.
Душа це осіння, здавалось,
Так мучиться, тане й згасає.

Це – осінь… Давно уже осінь,
А небо так само все синє…
Останнього сонця вже просить
Червоная брость горобини.

Повітря прозоре і чисте,
І голос летить у висоти...

В цей день яскравіше у сонця проміння!
Собором святкує цей день Берегиня!
В цей день посміхаючись з неба зірки
Для щастя й любові тебе принесли.
Щоб ти засіяла як сяють вони,
Щоб ангели долю твою берегли,
Щоб кожна здийснилась оспівана мрія.
Вік довгий живи і здравствуй Марія!

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки...

Крізь туман, і крізь сон,
до мене долітало
Наче спів, наче дзвін
Серед ночі
Дівчатко співала

Тихесенько, сама собі
Дівчатко співала
Себе колисала

Божеволію… - подумав собі
А чарівний голос її
Наче спів, наче дзвін
Серед ночі летів
Дівчатко співала

Я заплющив очі свої
і став слухати
…
До сонця , до Волі
Лишилось так мало
Співала дівчинка вночі

Світало
Світало