Омар хайями и двери

Вот это пища
Салаты, борщи
А богач ропща
Над омаром мычит

Вот это пища
Маслята и хрен
Горячую кашу
Сюда тащи

Вот это пища
Радость их смех
Завидуйте мощи
Голоданию – нет!

Коты чувствуют хозяевами на помойке.
При этом под душем моются на мойке.
У контейнера о жизни часто рассуждали.
Животы набьют и до рассвета отдыхали.

Люди бочками заставили все проходы.
Они бросают пищевые вкусные отходы.
И оказались на помойке мясо и колбаса.
С продуктами у них происходят чудеса.

Морская рыба и пакетами кальмары.
Однажды заморские увидели омары.
Всё доступно чего душа котов желает.
Помойку коты постоянно навещают.

Выбросили дорогую рыбу красную.
Коты...

Я смирился давно с безуспешностью.
В нашем старом тупом шапито
перед каждым встаёт с неизбежностью
Самый Страшный Вопрос –
«Ну и что?»

Ты трясёшься в набитом автобусе;
или ездишь в шикарном авто;
ешь омаров в кокосовом соусе;
или просто лапшу –
ну и что?

Ты ворочаешь нефтью и золотом;
или воду несёшь решетом;
с жиру бесишься или от голода,
всё равно –
ну и что?
ну и что??

Растрепли пятихатку последнюю;
проиграй миллион в «Спортлото»;
спровоцируй...

Позвольте поднять в этот день полну кружку!
Но не за сестренку и не за подружку
Мадеры, Цимлянского, виски, абсента,
А может настойки из ста компонентов

Из фляжки, бидона, пиалы, стакана,
Посуду найдем для любого гурмана
Под кильку, омаров, шашлык и капусту...
Сегодня сгодится любая закуска.

С семьей, на природе, кафе, гараже,
А может пред нимфами, да в неглиже
Послушаем друга, соврем о себе
Немного взгрустнем, подпевая "Любэ"

За тех, кто на вышке и тех, кто в подлодке
За тех...

по Омару Хайяму


Расспрашивал раз мудреца
Допытливый чудак.
Вопросам не было конца.
Не стихнет глас никак.

Ответит грамотно мудрец,
Вопросы вновь и вновь.
«А, что такое – под конец
Спросил его – любовь?»

Ответил старец: «Ничего!»
«Как мне тебя понять? --
Чудак от слова одного,
Вдруг стал повествовать—

Любовь счастлива и грустна,
Я в книжках прочитал.
Бывает вечною она,
Кто, краткою познал…

Познали многие любовь,
От города до сёл…»
Чудак ждал снова новых слов.
В...

Зорі на небі сіяють,
І знову я бачу тебе.
На зустріч тобі йду, всміхаюсь,
Ніч темна іде і пливе.
Як би ж ти пізнала, як сильно,
Кохання до тебе моє.
Воно, як та річка, невпинно,
Бурхливо та шумно тече.
Я хочу тобі дарувати,
Прозорість кохання життя.
І чисту сльозу того щастя,
Що шле нас усіх в небуття.
Кохання моє пронесу я,
На протязі всього життя.
І зорі на небі сіяють,
Тим світлом – коханням буття!

Зупинись, не стань на помінь,
Що упав до твоїх ніг.
Чуєш, стих навколо гомін,
Чуєш, подих вітру стих.

Поверни лице до сонця,
Хай відчує лоскіт вій.
На велику мить здалося,
Що збулася мрія з мрій

Дотик марева по скроням,
На пів подиху уста
Промінь у твоїх долонях
Така лагідна й проста,
Сколихнула хвиля груди
Й шепіт зоряних очей
Обіцяв, що вічним буде
Ця примара, погляд цей.

Вічність в свій вінок вплекала
Квіти подумок й думок
Ти все знала і не знала.
Та лишився тільки...

Раз, два, три, чотири, п’ять –
Пiду радостi шукать.
Спершу – на чотири кроки,
Потiм – хай минають роки –
Невгамовний, йду i йду,
Мрiю сяючу веду
По долинах i лiсах,
По країнах i мiстах,
Де у затишних оселях
Стрiну парубкiв веселих,
Стрiну лагiдних дiвчат...
Десять..., двадцять..., п’тдесят...
Швидко роки пролетять,
Але не втомлюсь шукать.
Хоч всю Землю обiйду –
Вiрю, що колись знайду...

Не огидний той рубець
Що є наслідком відваги.
Хоч i сили -- нанiвець,
Не вiдддасть вiдважный шпаги.

Лиш боротись — значить жить,
Не ламайся вiд нещастя,
У двобою кожну мить
Мужнiм вчинком вiдзначайся.

Хто ти є, i що ти є,
Розпiзнаю в мить єдину:
Хто оточує тебе,
Прикриває в бiйцi спину?

Хто готовий поруч йти
Тяжким шляхом, але гiдним?
Вища радicть у життi –
Бути людям необхiдным.

Доле, мужньому щасти,
Хай у злиднiв сльози л’ються...
Заклик чесної мети...

Коли я вмру – триватиме життя,
Вмру, сподiваюсь, у родиннiм лiжку,
Тримаючи в руках цiкаву книжку,
Пiд синове мовчазне спiвчуття.

Не хочеться загинути менi
Вiд кулi чи снаряду, бомби з неба.
Благаю, не вбивай мене, не треба,
Гендлюючий криваво на вiйнi!

Вiйна не припиниться до тих пiр,
Аж поки тi, що у окопах гинуть
Не встануть як один та й гасло кинуть:
-- Багнети – в землю! Хай панує мир!

Якщо кортить, полiтики нехай
Ховаються в окопи та стрiляють,
Полiтикiв вбивають i...