Луи

Я таю, я уже почти ушла,
мой силуэт прозрачней с каждым часом.
Я стану речки голубым атласом,
чтоб капельками слёз стекать с весла.

Я буду вольной птичкой за окном,
серебряною рыбкой в снежной лунке,
игрою света в солнечном рисунке,
предутренним и самым сладким сном.

Ты обречён везде меня искать.
Я дежавю, я горизонт манящий,
я лунный свет и солнца луч палящий.
Пренебрежённая тобою благодать

2006-02-12

Воспоминания в утиль
Не сдашь, не бросишь их на полке:
На самолетике в Эртиль
Мы прилетали... На двухколке

В Красноармейский вез нас дед,
Петр Николаич Остроухов.
В поселке том на белый свет
Я и пришла... Часок потпрукав,

И «дарвалдаями» звеня –
(Степь открывалась панорамой) --
Дед-конюх привозил меня
Торжественно в поселок с мамой.

Поселок наш не знаменит.
Эртиль известней ненамного.
Здесь «графский» сахзавод стоит,
А из Воронежа дорога

В усадьбу графа – двести верст...

Я дивлюсь в твої очі, не можу промовить хоч слово,
Заворожений погляд і якийсь несподіваний сум,
Я кохаю всім серцем не вбачаючи в цьому лихого.
Мене мов сполохнув несподівано, легесенько струм

Дай візьму я в свої твої сильні красиві і мужні руки,
Зізнаюсь в коханні бо в собі більш несила тримати,
Це, від серця всього, не якісь там вибагливі трюки,
Не можна вжитті не кохаючи серцем таке відчувати,

Я, цілунок свій лагідний, любий мій, тобі подарую
Бо не можу, бажання нема серцю біль...

Я згадую тебе, твої прекрасні очі.
Чому не можу бути зараз поруч я?
Як хочеться до тебе бути якомога ближче!
Але боюсь того що ти не хочеш.
Не хочеш бачити мене з собою поруч,
Боїшся, що не так я зрозумію погляд твій.
Але ж я знаю всі твої думки.
Не бійся, нав'язливою я не буду.
Я хочу лиш відчути подих твій,
Твій поцілунок на моїх вустах,
Твої обійми, що без почуттів
Так гріють мою охололу душу
І тіло, що так прагне відчуття любові.

Бажаю бачити крізь призму чужих снів
Твоє буття відкрити на долоні
Бажаю бачити крізь пелену часів
Скорботний погляд сповнений любові.

Сказати правду, так щоб назавжди
Зв’язали ці слова мотузкою любові
І на душі тобі, залишу поцілунок долі
Щиріший за усі, що відчував колись

Дом напротив. Окно чуть левее.
Ты на кухне готовишь обед.
Я у тёплой сажусь батареи,
Чтоб продолжить творить твой портрет.

В одиноком твоём силуэте
Ни изъянов, ни острых углов,
Не могу рисовать тебя в цвете –
Нет в природе похожих цветов.

Скоро листья прорвутся из почек,
Нас отрежут зелёной стеной,
Я шепну в тишине пару строчек,
Прозвучавших бездонною мглой…

И на память оставлю твой профиль,
Что несыгранной песней застыл…
Я в художестве вовсе не профи,
Но тебя бы и школьник...

Чорна ніч на землю впала,
Я в думках тебе плекала,
Ніжно очі твої цілувала,
Про себе зовсім забувала.

Чорний янголе, прийди,
Запали знов всі світи,
Щоб не плакали дівочі,
Мої теплі карі очі.

Ти з’явився, наче диво,
Моє серце вмить зомліло
І шептало, що це—ти,
Але час прийшов піти.

Порожнеча, сил не маю,
Свою долю проклинаю.
Хоча знаю: різні ми.
Й прошу: «серце відпусти!»

Я не в силах розлюбити,
Своє серце розчавити,
Що тобі здалось в полон.
Ні, мій любий, це не сон...

Хорошо уметь готовить
Суп-харчо и рыбу фиш,
Делать соусы из сои,
Знать, где мышь,
А где кишмиш.

Из баранины биточки –
Класть в них перчик, чесночок,
А в рассольник, только почки!
И зелёненький лучок.

Аппетит – такое чувство, -
Близко телу и душе.
То, что пища не искусство –
Это глупое клише!

Вот рапсодия из крема,
Вот соната – антрекот,
Трюфеля, что ест богема,
Бронза благородных шпрот.

Или ода свежих фруктов
В тонком звоне хрусталя.
Эх, эстетика продуктов,
Ты...

Надвигается навигация,
Лёд шурует по свежей воде.
А огни общежитья негаснущие –
Как огни маяков в темноте.
Здесь по двести грамм неразбавленных
И по триста, коль не устал,
Чтоб встряхнулся, забылся, расслабился,
Чтоб не хмурился плавсостав.
Хлеб с лучком. Банки кильки в томате.
Дым табачный слоями висит.
И в ладонях чьих-то внимательных
Гулевая гитара грустит.
К чёрту посланы все заботы.
Нынче острое слово в цене,
Просмолённые анекдоты,
Трёп о женщинах и о вине.
Эх, житуха не...

Полдня без дела фотоаппарат,
Но вот поклевка, наконец-то, есть!
Плывет из лунки, словно на парад,
Надулся важно, отдает мне честь.