Думки

Я бачив очі кольору весни.
В них зелень травня, що росою вмилася.
Ті очі захопили мої сни
І у думках навіки оселились.

Колись за них романтики поети
Йшли на дуелі і на барикади,
А лицарі, відклавши арбалети,
Про них складали чарівні балади.

Я бачив очі кольору лісів,
Де все первинно-дике, романтичне.
Здається, колір цей на сто віків
Мене в спокої більше не полишить.

Я закохався в їхню глибину,
Що сяє блиском тисячі смарагдів,
В їх усмішку чарівну і живу,
І вже цьому не можу...

Орлани сім’я кинули з гори,
Чи їх приніс із лісу вітер босий,
Посеред лану серед хвиль трави
Три дерева зросли на чистих росах…

Мов душі, що не знали співчуття
В житті людському, помолились Богу,
І дав Він кожній спокою життя
Й дивитись досхочу на небо змогу…

Стоять вони, й куди ти оком кинь –
Безмежная далінь лише навкруги;
Те море незакінчених хвилин
Неначе мур від радості і туги…

Нема доріг до них – і то талан,
Лиш на гілля, бува, сідають птахи…
Ніщо не заважає їх думкам...

Не треба від тебе не слів не дарунків
Не кинутих в розпалі гніву слів.

Не з’ясування на людях стосунків.
Бо це є знущання з моїх почуттів.

Лише відпусти мою душу на волю,
Загоїти рани від давніх образ.

Дозволь зрозуміти, що сталось з любов’ю
Все з часом я впевнена буде гаразд.

Не квапся благаю, всі висновки потім,
Для слів беззмістовних зараз не час.

Думкам так потрібен омріяний простір.
Який приведе все до ладу у нас.

Я хочу бути однією з твоїх коханок.
З тих, що тихо ідуть під ранок,
З тих, що гірше за смак дружини,
але кращій, ніж самотній,вчинок.
з тих, з ким йдеш і куди ти знаєш,
але потім не пам’ятаєш,
зафарбовуєш кожен з ласощів,
бо дружина – насправді красощі.
Ти хочеш бути моїм чоловіком.
Щоб твоєю була навіки
Як би грубо це не звучало -
Бо тобі зі мною сексу мало.
Твоя дружина хоче замало:
Щоб її твої тьолки не діставали,
Щоб вона прокидалася з тобою вранці,
А не з думкою про сусіда...

Мечтая вдохновляемся, и вдохновившись, всё
мечтаем, до дела не доходят руки. Маниловы,
живём и процветаем, воздушные мосты и замки
на песке не перестанем строить, сторонись, вдруг,
упадут, тебя раздавят, что тогда, напишут на
надгробье, его мечты, его и раздавили, увили всё
плюшём, сознание рассеяли, вниманье, рассвет,
начало дня, а вечер, окончанье, а чаянье, начало
и конец, не сбылись, и в судорогах забились, бо-
гатея, той думкой, чем дурак богат, любого, кто
на площади маячит, и...

В тёплом бархате лучей
Ручеёк течёт ничей
Думкой солнечной рождён
Светом тайным оживлён

1
А к празднику ( Чтоб «оторваться»! ),
кой, накануне, должен быть,
уж гости начали съезжаться
( Об оной дате - да забыть?! ),
и кое-кто в господском доме
( по факту: жаждая в истоме )
привал нашли - в «святых местах»,
а кто-то жил - во флигелях,
ну, а другие, рангом ниже,
к приказчику ( Уж снизошли! ),
а третьи, с податью пришли,
к священнику, впустил чтоб, иже…,
а вот четвёртых, балаган,
жил у зажиточных крестьян…
2
Конюшни были ( Да сверх меры! )
полны дорожных лошадей,
где...

...Может быть ты разбила рюмку,
Забыла сказать, что на счастье.
Колется,по жизни, всякая думка,
Потом забываем, отчасти.

Может утром встала не с той ноги,
И, не придала этому значение.
На такое падкие многие,
Отдавая случаю предпочтение.

Может, вырвалось звонко словом кому,
Кинула, вскользь, пожелала худого.
Иногда, не прикажешь уму,
И обидишь, случайно, родного.

Может, так,что хвалили безмерно тебя,
Может словом нелепым настройки все сбили.
Даже, просто, при встрече,как...

1
А вот Кириловна ( кто, Маша… )
сидела в комнате своей
и, с настроением апАша,
вдавалась в тщательность затей,
но в пяльцах строчку вышивая…,
терялась в мыслях…, всё скучая…,
перед окошком, что, с тоской,
открыла прежде…- в летний зной…,
хотя…- не путалась шелками,
через рассеянность любви,
а в прозе ( Часто! ): «Се ля ви»*…,
способна, розу шить, стежками,
зелёным шёлком ( Толь со зла? ),
как краля Конрада смогла…

* - Такова жизнь ( франц. ).
2
И под её иглой, узоры
( где...

1
Луна июльская сияла,
а ночь совсем тиха была,
но ветерка душа дышала…
и думкой, изредка, влекла…,
где, временами, лёгкий шорох,
создав кручин шумящих ворох,
по саду пробегал всему...
и пробуждал от спячки тьму,
что облекала властной сенью,
испуг красавицы младой,
кто, столь известною тропой,
ступая, словно лёгкой тенью,
приблизилась, в урочный час,
к свидания месту…, ждал где, спас!
2
Ещё никто не появился…,
но тут, из-за беседки, вдруг,
пред ней Дубровский очутился...