Думка

Сьогодні дощ весь день, над містом стукотить.
Північно-Східний вітер щось шукає у дворах.
Чи не мене, краплиночки, скажіть ?
Тебе, тебе - лунає по дахах.

Кружляє вітер граючись зі мною.
Немов би кажучі мені: танцюй, танцюй!
Я обіймав її, захоплений красою,
ЇЇ очей, забудь про все, відчуй!
Солодкий аромат її волосся.
Я дотик її чуйних, ніжних рук.
Поринь у її сердця відголосся,
Я слів її кохання полохливий звук.

О вітре, вітре! Може обернешся,
Південно-Західним, до неї полетиш...

Блестел на сольном пьедестале ломоть перченого сала,
Толи много, но не мало престол польстился силой глаза…
Слюну глотали хлеборобы, творцы, поэты, экс-премьеры,
Все славянские народы продукта оного блюли размеры…
Так лихо хвостиком крутило, скакало буйно, в меру мнило,
То существительное рода среднего, своё увесистое тело…
Годами в пище вершило моду, аппетит навек не утеряло,
Без фамилий, званий, роду, зовётся просто – свиное сало…
Огнём, дымком украсив цедры, завялив сочные его...

Сижу на ветке у окна.
Мороз. Подруга улетела.
Смежил я веки и… весна
Впорхнула в душу и запела:
Капелью, звоном ручейка,
Лучистым солнышком игривым.
Сосновый шум и облака,
Чуть с розова, поплыли к ивам…

Внезапный ветер тишину,
Покой вскружил, шурша снегами.
Машины с воем сон-Весну
Прогнали шинными ногами.

* * *

Всё гляжу я на жизнь человечью
И никак не пойму почему
Люди зверски угрюмою речью
Всё упрёки кидают ЕМУ?

Ведь дал Бог им свободную волю,
Дал Планету красивую...

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

В дешевому, прокуреному барі
За келихом червоного вина
ВІН тихо плив у п’яному угарі,
А в душу закрадалася зима…

Хто він такий? Чому на цьому світі
З’явився ВІН? І де його мета?
Заради чого варто в світі жити? –
Скажіть ЙОМУ, – Де істина свята?

Вино бриніло в голові, мов струни,
Дим тютюновий лагідно душив,
Та це ЙОМУ лиш додавало суму –
Незрозумілий біль його палив…

Вино допите, бар пустий, і в пачці
Уже не залишилось цигарок.
Підвівся, сам собі сказав: «Удачі!
От зараз би...

Кожна думка, кожна дія
Силу свою має
Сила ця міняє Всесвіт
Та і нас міняє

Дозріває дика груша
Гарбуз дозріває
Дозріває і людина
Очі відкриває

Все на світі живе – дише
Дише – оживає
А чого людина тужить
То ніхто не знає

Море синє, синє небо
З неба сонце сяє
Сонце світить всім із неба
Веселкою грає

Веселка весела
Землю обійняла
Об’єднала землю й небо
Сходинками стала

Стала радісна дорога
Як прозріли очі
Та й іди собі, небога
Хоч посеред ночі

Птаха тягне синє...

Оптимізм – недолік інформації,
Який в душі бентежить майже все,
В ночі болить совість реформації,
Наче перець купається в глясе…

*
Безсонниця – є дивовижний засіб
Рахувати, всього лише, до трьох,
Й може десь, хто-небудь, і порадить
Прати – до пів четвертої удвох…

*
Молодість – світлі думки про кохання
В надбанні колоритних всіх часів,
Коли старість вторгається в заласся
Подумати з любов’ю, що ти жив?!

*
Медицина – поважності зібрання
Серед людей, де головує зик...

Я зажгу сегодня свечи,
В размышлениях полна
Приглашу на этот вечер
Фею, выслушать меня.
Пусть она простит за это,
Оторву от важных дел,
Но хотелось бы совета
Моей сущности из тел.
Что хочу от этой жизни,
Какова моя мечта...
Лезут бреющие мысли,
Думка в думке...маята.
Где-то звёздочка мигнула,
То ли мне, а может так...
Двери в осень распахнула,
И ушла весной обдав.
И опять на расстоянье
Вся мирская суета,
Как барашек на закланье
Я бреду порой туда.
Нет мечты, и нет желанья...

Ті, що за море вiдлетають,
Міняють небо, а не душу.
Вони душею пам’ятають
Смачну, м’яку, солодку грушу,.
Дiдусь її зiрвав на радiсть
Онуковi на тiм подвiр’ї,
Що не забуло й досi навiть
Мене в родинному сузiр’ї…

Усi, кого штовхає доля,
У мандри прикрi i далекi,
Кого примушує неволя,
Струмки лишати i смереки,
Беруть з собою у дорогу,
Як оберiг, пiсенну мову.
I я без неї анi кроку –
Не пiдкорюсь чужому слову.

Усi кого заводить лихо
За обрiї в часи негоди,
Свiй жереб...

Ти бачиш хмари?
Вони пливуть,
Вони знайдуть
Все те, що ми ховали.

Надії, сподівання, мрії
Забути ми хотіли,
Нам так зручніше жити
І очі закриваємо, йдемо далі.

Сідати в кайдани-
Самі напророчили,
Свою повагу вбили
І приховали нікчемності прояви.

Ми забули, що таке воля,
Що таке власна думка,
Що таке надій спрага
І навіщо життя.

І тільки погляд у небо
Змусить все згадати,
Змусить зуміти-
Полетіти до справжнього себе...