Доля поэта

К тебе несётся песнь моя
О Боже ей внемли,
Поведаю, что знаю я,
Во все края земли.
Я знаю, что источник Ты,
Всех истинных даров,
Что Ты зиждитель красоты,
Бесчисленных миров.
Кто как не Ты там надо мной,
Раскинул свод небес,
Кто как не Ты живой росой,
Полил луга и лес.
Кто наливает колос, кто?
Кто пищу нам даёт?
Кто жизнь дарует нам -всё то,
Дела твоих забот.
Как страж стоишь Ты у дверей,
Храня от бед наш кров,
Мы сенью милости твоей,
Сокрыты от врагов.
Ты наш...

Це трапилось весною:
Зустрілись у трамваї
Відомий Кум з Кумою,
…скрипіли колій шпалі!
…і так:
«7» номер спозаранку
Скрупульозно як луна,
Шляхетно, наче неньку,
Кругом міста обвива…
Час ранній на зупинці,
Кума радісно ввійшла,
Ще в думках добрі млинці,
Вранці хутко їх пекла…
…а ж, тут – періодично
Звучить таємне: У-У!!!
То може щось класично
Відбувається в уму?!
Так ні…, звуки в салоні,
Посеред натовп людей
Й вивчає звуки долі,
…ось і зірочки з очей…
На лоб полізли очі...

Кум з Кумою у неділю,
У світанкові часи…
(Коли місяць в’є до моря
Стежку білої роси)
…згуртували літню волю,
Запозичив уві сні
Примхи вдячливої долі,
І пішли в базар – в ряди…
Королівство без кришталю
(Ринок мається в зорі
Зеленішою емаллю)
Люди ж ходять навкруги…
Тут, Вам, страви к оселедцю,
Крізь – тістечка, пироги,
Наш, підходить Кум, к яєчку,
Враз узяв – десятка три…
Наче добре, вельми справно
Відбувалися торги,
Мед, яйце, сирок та й сало
Силомить удвох тягли...

Два Вуйки зітхають у шинка,
Їх дух морочився в дорозі,
Завітали ж до тихого кутка,
Й кинули торби на підлозі…
Загукали, власно, молодця,
Сплатили за закуску в касі,
Отримали вчасно «холодця»,
Ще якісь милі прибамбаси…
Були замовлені й котлети,
Перець фарширований, лині,
Сир, запечений в омлети,
Устриці в червоному вині…
…шматує Вуйко вже котлету,
Що за грець, хиряві враз діла?
Волосся тчеться, увись, до Свєту,
Ось й офіціантка шкандиба…
– Кухар – людина однорука
(Й каже...

Ось, опинюсь я за кордоном,
Куплю всі явища і стіл,
Перетворившись вітроломом,
Зваляюсь, як у маслі сир…

Як пробуджаюсь, із-за столу
Гоню миттєвості – у сні
Вони ж хитаються додолу,
Неначе біси у воді…

Як з Кумом вийду із запою,
Його погладжу, втягну в двір,
Води ж питної, квас, настою –
Йому піддам – хоч вір, не вір…

Як поздоровкаюсь з Кумою,
Вона ж людина, а не звір,
В штанях погрюкаю красою,
Що привезу з швейцарських гір…

Як опинюсь знов за кордоном,
Мету погладжу...

Заплутал, не знаю где...
Чудо чудное глядел:
По холодной, по воде,
В грязном рубище
Через реку, напрямик
Брёл, как посуху, старик -
То ли в прошлом его лик,
То ли в будущем...

Позамёрзшая межа,
А метели всё кружат...
Я глазами провожал,
Слышал сердца стук.
Одинока и горба,
Не моя ли шла судьба?
Эх, спросить бы... Да губа
Онемела вдруг...

Полем, полем, полем,
Белым, белым полем дым.
Волос был чернее смоли -
Стал седым.

Полем, полем, полем,
Белым, белым полем дым...

Взъерошивая хайр, поредевший навсегда от седых волос,
Ведя мемуары за кефиром о подпольной войне,
С кайфом мазохиста в руках разбираю последний мост,
Пытаясь рассказать как-нибудь о вчерашнем дне.

Царапая бессмысленно пацифик ключом на кирпичной стене,
С известной долей гордости вспомнить кулаки люберов.
Глядя на потрепанный бас в поношенном старом чехле,
Хочется напиться в гавно и выдать пару старых хитов.

Такие дела, брат, любовь!

Мы уходили в подвалы, мы играли глубоко под...

Знов – Ку-Ку, Ку-Ку – кукує міф «Кукушки» уві снах,
На природно рідній мові у могутніших лісах…
…й десь, у центрі ліса, з дуба незалежну пісню ллє:
Ой, Зо-Зу, Зо-Зу… Зозуля*…й щось «зозується» не те…

…крик зверта вона до долі – де ж оті яскраві дні?!
Й світить сонце, стають зорі, нема ж світу по весні?!
Може криз у самій волі, що блукає та реве?!
Відсутні ж зустрічі любові з вірою, що гниє!

Сіра ж пташка на природі спільну пісеньку веде,
На ланах та в щирім полі шлюбний гомін...

…знов крутить важно колесо сивоволосий Якубович…,
Новенький «Руський» на різдво у зал з’явився, як «Трюкович»…
…Колегій вбухнувся в дійство…, й сині вуха, червоні щоки
Зривають приз, так, ні за що, «крутому» випав вибір долі?!
В дебатах враз відпав мотив, йому не треба «пропозицій»,
Дай тільки свиснуть у ефір – крізь мікрофон – до інвестицій?!
Та й свиснув дядько «немовля»…, тряслись вібрації в громаді,
- Ось, Ви, програли Жигуля – звів головуючий до тями…
Він вийняв з ящика ключа...

Соплеменники и товарищи,
Все, кому я был ко двору,
На Ваганьковском меня кладбище
Схороните, когда умру,

Чтобы талой водою вешнею
Мне б горланили свою песнь
Старожилы, кутилы здешние,
Столь любимые даже здесь.

С глаз долой едва схоронившийся
От капели, что март сложил,
Видел вновь бы себя родившимся,
Точно вовсе ещё не жил.

Ну, а если могильной братии
На желанье моё плевать
Или снобов аристократия
Не захочет меня принять,

Вы, друзья мои и товарищи,
По мытарствам моя...