Доки серце

Воїн...
Велике значення у слові
Природою було дано,
І пересічному воно
Неосяжним завжди було:
Він кинув поглядом убік,
Побачив постать - чоловік,
Запилений й сумний сидить,
Каптур хова очей блакить,
Потерті чоботи і плащ;
"Належно" оцінив і край.
Душа лиш глибше відчуває,
У витоки як поринає,
Мандрівника сумного образ
Розкриє швидко, відгадає,
Правдива там краса витає.
Людина? Ні. Істота? - воїн...
Для нього істини немає,
Лише довічная війна
І суть у ній одна - життя...

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

Всміхається краса лукава
Така підступна та ласкава
Богиня, німфа пьєдесталу
із барельєфу - свого трону.
На ній же з каменю корона
І насмішка суха і строга
Для нас якби пересторога,
Щоб не пройшов ти без поклону....
Та недоступна для простого
Земного, чистого кохання!
Її бажання - це визнання.
А до овацій вічна спрага
І чути лиш єдине: "Браво!"
О Славо!
О скільки чистих й непорочних
Запутались у твоїх косах
І не сховають вже у простинь
Наготу свою у сльозах.
О, золоті річки...

Я потеряла друга,он погиб в автокастрофе.
Он умерал у меня на руках,бежала кровь.
Дорога,фонари,боль в груди он шептал мне что хочет жить,
Что он бросит пить,займётся собой,заведёт семью,
И в друг...его пульс оборвался...
ЧтО Же Ты БрАчО НеЗдОвАйСя...Ну же ешё чуть чуть....
И его заберали на верх от куда не придёшь...
И такое чувство буд то в серце НоЖ..
И каждый день ЛёХ я вижу тебя во сне,
Мне сниться что мы плывём по реке...
И только я осмелилась до тебя докоснуться...
Как бог...

Дуже темно в очах твоїх
Де, скажи мені, світло поділось?
Ти б ангелом бути зміг,
Як би серце твоє відкрилось.

Не шукай мого погляду знов.
Мені лячно очі відкрити,
Скільки чули, скажи відмов,
Щоб тепер душею кривити?

Зачекаймо на весну,
Там дивись і крила виростуть.
Зачекаймо на весну,
Там дивись і почуття вистрибнуть.
Зачекаймо на весну,
Там, дивись, і погляд зміниться
Зачекаймо на весну,
Там, дивись і зорі зірвуться.

Мої пальці шукають лезо,
Щоб розрізати цю хвилину
Я...

Согрей моё серце,
Согрей мою душу,
Согрей мои руки,
И мне будет лучше.
А, если не сможешь,
Хотя бы скажи мне,
Что я была нужной
Тебе в этой жизни.
В душе моей ветер
И мрак бесконечный.
А дождь - это слёзы -
Недуг мой сердечный.
Но, если вернёшься
Тебя я увижу.
Ты мне улыбнёшься.
Твой голос услышу,
То в сердце заглянет
Твой солнечный лучик.
Он сердце согреет.
И мне станет лучше.

Ми заблукали с тобою в темряві,
Ми чули лише голоси,
Та думки наповнялись барвами,
Я благаю –за мною іди.

Шепіт в кімнаті, в сутінках,
Я шукала обличчя твоє,
Завтра я піду по бутіках,
Щоб купити серце твоє

Сіра ніч білим днем нездужала,
Я чекала дзвінка твого.
Але мрія моя розбуджена
Вже впізнала кумира свого.

Прости меня,быть может я и дура,
Но в этой жизни все мы дураки.
И все у нас с тобой уж слшком глуппо:
Мы не друзья с тобой и не враги.
В какую мы игру с тобой играем?
Скажи, кто правила ее диктует нам.
Кому мы врем, желанья предавая
И чьим пытаемся поверить мы словам.
Все это ложь как жаль,что ты не веришь,
И я не знаю ,что еще сказать тебе.
Не скоро все пройдет, а ты уедеш
И я отдамся полностью судьбе.
Ты только не жалей о том, что было
И пусть Господь рассудит нас с тобой...

Двери...двери....

В длинном коридоре

Ищу и верю....

А за ними -море....

Окна...окна....

Мокрые стёкла

От дождей и гроз...

Иногда от слёз...

Радость...радость....

Серце внемлет сладость...

Слышит голос встречный....

По дороге млечной...

Дни и ночи....

Звонкий колокольчик

вновь уводит в дали

позабыв печали....

Прочь сомненье -

Пусть живёт творенье!

22.02.2008

Самотність знову прийде
Її лагідний подих мене обійме.
Ми разом запалим свічки,
Нехай, розпеченого серця
Багаття палає.

Ти чуєш, як зі стелі
До долу падає сніг?
Це пір'я янголів,
Що б'ються у небі
За право зі мною
Прожити вічності мить.

Ти відчуваєш,
В безодні пустої кімнати,
Як місячне сяйво скрізь грати
Тягне долоню свою?
Воно бажає торкнутись обличчя,
Бажає торкнутись душі.

Ти бачиш,
Як похмуро кривляться хмари?
Вони зараз зірвуться дощем...