Роздуми

Воїн...
Велике значення у слові
Природою було дано,
І пересічному воно
Неосяжним завжди було:
Він кинув поглядом убік,
Побачив постать - чоловік,
Запилений й сумний сидить,
Каптур хова очей блакить,
Потерті чоботи і плащ;
"Належно" оцінив і край.
Душа лиш глибше відчуває,
У витоки як поринає,
Мандрівника сумного образ
Розкриє швидко, відгадає,
Правдива там краса витає.
Людина? Ні. Істота? - воїн...
Для нього істини немає,
Лише довічная війна
І суть у ній одна - життя.
Відтінок смутку на лиці,
А в серці - ливень, біль в душі.
І розпач кидає одне:
Не знищить в світі він все зле.
Уб'є ненависть - прийде заздрість,
Вона ж живуча як бур'ян:
Бур'ян коситимеш довіку,
Та проросте він де б не впав.
Де добре є - там зло присутнє,
Протистояння - це майбутнє,
Теперішнє і що було...
І усвідомленя цього
Страшніше людям всім за смерть
Живе з цим воїн...
Та ні стаждання, ні журба,
Ні біль жахливий й забуття
Не скосять стержень цей міцний,
Не зломлять волі клич лункий...

Мелодія тихенько грає.
Назвали воїном...
хто знає?!