Десь у сутнку

Любовь маю зовут Диана,
И в мыслях лиш она одна,
Любовь она мне подорила,
И лиш она одна нужна!!!
Я лиш одною ей живу,
Любви я ценность с ней познал,
И без Деаны не могу,
Веть сильно-сильно я её люблю!!!!!!!!!!!!

Есть в нашем грустном мире
Один, но светлый деь,
Когда глаза любимой
Лишь видятся тебе.

Блаженство разливаясь,
Тебя переполняет
От мысли, что есть рядом
Любимый человек.

Тебе ничто не нужно
От чувства твоего.
Ты согреваешь душу
Присутствием его.

Дар сей чудесный принимая,
Не знаешь ты о том,
Что чистая улыбка Бога
Каснулась мира твоего.

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

Так, я не пишу давно вершів,
Чому? Напевно болю було мало,
тепер, так вистачить цого,
напевно, кожному б на цій землі роздала.
Моя любов така примхлива діва,
Від неї я літаю наче птах,
а то ось так болить десь зліва,
Та люди кажуть, що це страх.
В моїх очах немає радостї, Вона,
кудись поділась, може і втекла.
Годинами дивлюсь на небо,
там хмаринки,
Та ім так холодно самим,
Я розумію іх , бо часто, на одинці
я залишаюсь з світом що німий.
Так,є кохання, воно – моє диво,
Та...

Напівоберту так приваблива;
Кидав потайки погляд скрадливо,
Мить недовгую очі дихали
Тою вродою; було тихо так…

Сонця промені позолотою
Устеляли їй коси шовкові,
Вії довгії, шкіру ніжную;
Схаменувся, та було пізно вже…

Спопелила, пітьму розвіяла;
Підкорили мене ті віяла,
Ті долоні, маленькі ніженьки,
Темних очей солодкі вишеньки…

І не стало десь мого спокою;
Відчуваю, лечу в глибокую
Нескінченную прірву мріяти
Про взаємність… і що тут вдіяти?..

Коли пустий, коли тебе немає,
Коли немов розсіялось тонке,
Не місце відчаю – таке в житті буває –
Не бійсь, ти віднайдеш своє, людське...

Але не серед інших чоловіків.
Ти йди туди – за соціуму край,
Серед дерев і квітів знайдеш ліки,
Лиш сядь, і в себе двері відчиняй.

Впусти туди спочатку першой тишу,–
То спокій, ніби мовчазне буття,
Але, прислухавшись, ти розпізнаєш риси,
Бо сповнена вона завжди життя.

Там десь струмок, хоч вдалині, а чути,
Напийсь із нього...

Вона так щиро полюбила,
Сховала крила й загубила.
Не знала, що кохання те буває на троїх
І залишилась в пустоті сама собі.

Тріпоче вітер розвіва її волосся,
Не хоче вірить, може їй здалось все?
Крізь мокрі вії дивиться вона на світ,
Змарнівша і бліда неначе сіра тінь.

І крил нема щоб полетіти до небес,
Вона свою втрачає душу десь.
В кохання те немов у полум’я пірнула.
Сама себе у ньому позабула.

Вона…,
плаче і палає вся,
Мов з вогнем кохається.
Сльози ті мов іскорки
Тілом...

Гай гудить бджолиним раєм,
Сонце впало за крильце,
Хтось шумить за тим сараєм
Силоміць – понад усе…
Світить місяць наче сака,
Хмари ходять де не де,
За кутом нассав собака,
Там тільки ж пар іде…
Щось гримить в білястій хаті,
Не наче - кум хропе?!
До куми ж зайду – до Каті,
Так може щось наллє…
Десь у стольному там граді
Біса хмарочос блює,
Кум на ньому розхитає
Й парубоцтво своє?!

11.02.09

Ой, ви очі, мої очі –
Десь, когось шукали,
Серед змученої ночі –
Майже заблукали?!
Біля тину, коло хати –
Вербонька всихає,
Сновидіння, наче мати –
Пісеньку складає:
Ой, люлі, мої люляти –
Дівчина кохана,
Скільки років зачекати,
Ось вона побрана?!
Посумую, поблукаю –
Ніченька лунаста,
До весілля завітаю –
Райдуга цвітаста:
Ізвиваються музики –
Танці, привітання,
Гупотіння, п’яні пики –
Проводи кохання…
Ой, ви очі, тихі сльози –
Закінчилась казка,
В ній зав’яли...

Кум зайшов й до Кума зранку,
Вишневий гай ще не прозрів,
Побачивши горілки склянку
Вусами смак зашелестів…
Дай, я наллю тобі стопарик,
Сказав шановний та налив,
Включивши фірмовий ліхтарик
Він Кума ж пити запросив…
Я теж тобі наллю – Кумасик,
Пий з перцем вугриця настій,
…десь недалеко в’є комарик,
У нього власно мій мотив…
Ох, пили довго та співали
Козацьку пісню увесь день,
Аж, поки п’яні посідали
Сперечатись, відкинув лінь…
Давай поспоримо козаче,
Каже Кум, що має дім,
Не...