Щастя

В цей день яскравіше у сонця проміння!
Собором святкує цей день Берегиня!
В цей день посміхаючись з неба зірки
Для щастя й любові тебе принесли.
Щоб ти засіяла як сяють вони,
Щоб ангели долю твою берегли,
Щоб кожна здийснилась оспівана мрія.
Вік довгий живи і здравствуй Марія!

Життя, як спалах зірки уночі,
Як думки мить, політ у височинь...
Дідусь мій рідний у вічність відійшов,
хвороб та мук там зцілення знайшов.
Тепла чекав, щоб промені весни
Зігріли серце, сили надали.
Життєвий шлях у діда був важким-
війну пройшов, в нестачах ставив дім.
З бабусею разом жили роки,
Зазнали щастя і невдач вони.
В житті тримала їх палка любов,
Бажання жити зігрівало кров.
І ось в цю мить, коли прийшла біда,
Сумує небо. Плаче вся рідня.
Не стало, наче...

Лише у небі зірка запалаэ,
спаде на землю тінь, на серці сумно.
Душа до тебе лине та бажаэ.
Мені так важко у часи безлуння.
Я так хотіла, щоб ти поруч був,
Щоб ніжно зігрівав мене, кохая,
Але одна я - ти мене забув.
У темряві ночній стою сама я.
Моє обличчя вітерець ласкає,
Смахне сльозу, волосся заплете.
Один лише він сум мій знає,
І плач і крик с собою понесе.
Якби він міг тебе знайти, коханий,
І передати все моє тепло,
Мій поцілунок ніжний, незрівняний,
Для тебе...

...Пожовкле листя падаэ з дерев,
дощ накрапаэ, холодно вночi.
Mенi самотньо зараз i тепер.
Не плачь, не повернусь я, не кричи.
Оcтанiй вогник зникнув навiть.
Остання нiч розтанула, мов сон.
Самотнiсть даве немов камiнь.
I вже у серцi не горить вогонь.
3гадаю нашi зустрiчi у парку,
коли ходили ми по стежкам весняним.
Подарував обручку ти на згадку.
Я думала, що буду лише з ним.
Летiли днi, як журавлi у вирiй.
Кохання наше попливло з водой.
Знайшов другу кохану мiй...

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...

Наверно так мені судилось
одній свій вік весь коротать,
зуміла матір красу дати,
та не зуміла щастя дать.

Зуміла дати карі очі,
та чорні брови - дві дуги,
але від батечка достався
характер... Господи, прости.

А серце, серце те дівоче,
ох, стільки же від тебе лиха,
любить по своєму, бач, хоче,
і не бажає любить тихо.

Над моєю голівонькою
розцвіта калина,
Серце моє полюбило
в недобрую днину.

Полюбило, а я й не знаю,
що ж мені робити .
Мій коханий не бажає
зі мною ходити...

Полював мисливець вовка, вполював собаку.
Шукав козак волі в полі, та й зустрів чортяку.
Шо за диво те з рогами? Ше й з хвостом телячим.
Нагла пика поросяча, з п'ятаком добрячим.
Дивується козак чорту, а той шкутельгає,
За вузду коня хапа і так промовляє:
Не дивуйся, ти козаче, що я волохатий,
Маю роги та копита. Не будь же пихатий.
Якшо станеш ти, нетяго, на мене служити,
Підеш разом ізі мною, будеш гарно жити.
Є у мене купа грошей, повні скрині злата,
Є у мене гарна донька й добра...

Перемога? Поки є дорога, йди до Бога, або від Бога,
різниці немає, навколо, велике коло, крутиться сансари колесо.
Іди лісом або полем, тільки не до бісу, собі сам яму не копай
і другому, хоча так бува, що копав яму, а вийшов колодязь,
бува шо i бiда вiд горя боронить, милостив Господь, та не добрий,
Щирий та не поблажливий. А може і не такий - але Великий і
Незбагнений, то напевно. Роби шо хочеш, пам'ятай хто ти є,
недурні то люди, суфії, Спасителя не заперечували, хоча на
верблюдах...

Ти,
я знаю,
постійно в дорозі,
Де завжди серце буде в тривозі.
Небезпека на тебе чекає,
По степу вона з вітром блукає.
Але все це
тобі
вже відомо.
Обираєш ти шлях свій свідомо.
Хоч важка і тривала дорога,
Тільки
Варта того
Перемога.
Адже вдома чекає родина,
Коло друзів
та вся Україна.
Пестить Доля
лише сильних Духом,
Перетворень охоплених рухом.
Прокладаючи шлях свій до Щастя
Всіх зігріти
вогнем своїм
вдасться.
А від ран,
що з минулого,
ліки –
З серцем щирим зустрітись...

Назбираємо собі в долоні зорі.
Нехай справдяться завітні мрії всі.
Споглядаючи розкоші неозорі,
Завмираємо в цілунку, ніби в сні.

Хвилювання нам перехопило подих.
Метеорний дощ проймає сяйвом ніч.
Від чутливого торкання - милий подив,
Насолода від ласкавих губ та віч.

Вітер зір закрутить нас в зірчастім танці.
Вир підхопить, віднесе в зіркову даль.
Незрівнянної вистави стали бранці.
Із полону ранок звільнить нас, на жаль.

Ми мандруємо в світах Чумацьким шляхом.
Невеликий...