Омар хаям

Не огидний той рубець
Що є наслідком відваги.
Хоч i сили -- нанiвець,
Не вiдддасть вiдважный шпаги.

Лиш боротись — значить жить,
Не ламайся вiд нещастя,
У двобою кожну мить
Мужнiм вчинком вiдзначайся.

Хто ти є, i що ти є,
Розпiзнаю в мить єдину:
Хто оточує тебе,
Прикриває в бiйцi спину?

Хто готовий поруч йти
Тяжким шляхом, але гiдним?
Вища радicть у життi –
Бути людям необхiдным.

Доле, мужньому щасти,
Хай у злиднiв сльози л’ються...
Заклик чесної мети...

Коли я вмру – триватиме життя,
Вмру, сподiваюсь, у родиннiм лiжку,
Тримаючи в руках цiкаву книжку,
Пiд синове мовчазне спiвчуття.

Не хочеться загинути менi
Вiд кулi чи снаряду, бомби з неба.
Благаю, не вбивай мене, не треба,
Гендлюючий криваво на вiйнi!

Вiйна не припиниться до тих пiр,
Аж поки тi, що у окопах гинуть
Не встануть як один та й гасло кинуть:
-- Багнети – в землю! Хай панує мир!

Якщо кортить, полiтики нехай
Ховаються в окопи та стрiляють,
Полiтикiв вбивають i...

Хто, власне, знає, що воно – кохання?
Закоханий навряд чи розповiсть.
Осяяння, натхнення, хвилювання?
Блага до нас iз сфер небесних вiсть?

Лиш той – людина, кажуть, хто кохає.
Кохання свiтло, наче сонце, л’є,
Нiчого вiд людей не вимагає,
А тiльки щедро радiсть роздає.

Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання:
I квiти, i будiвлi, i пicнi.
Воно яскраве – й перше i останнє,
Хай прийде восени чи навеснi.

Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш,
Осяяне з тих пiр твоє життя.
I тим єдиним...

Дай нам Боже, дай нам сили
подолати всі шляхи,
Щоб дожили ми до згину,
а вороги - навпаки.

Хай гуляє вітер в полі
і даються нам в знаки,
що немає краще долі -
Батьківщина, я і ти.

Що це значить - бути з нами,
порявніись на віки
чи зробить верховну зраду,
щоб забути назавжди,
що є люд, є мрія вічна,
що не згасне у пітьмі,
вона бореться одвічно
за найкраще у житті.

Може й здатен хтось сягнути
до найвижчої мети,
та навряд, то просто люди,
що згубилися в пітьмі.

1

Люблю. Без памяти люблю…
Пусть, даже больше проклинаю.
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю…

Кто ты? Цветок без лепестков,
Ты утро, растерявшее лучи,
Нет, не взойдёт любви росток
Из твоей каменной души.

И всё ж люблю! За что люблю,
И сам не вижу, и не знаю…
Я знаю – сам себя гублю,
Но разлюбить и не мечтаю.

(перевод мной сделан в феврале 2007 г)

Текст оригинала:

Люблю. Без пам’яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не...

Богородице.

Божья матерь, пресвятая Дева! Что же ты две тысячи лет делала,
С неба, взирая на скорби людские, нас утешала и с нами скорбела?
Или внимала, как души мирские тянут занудливо: – Ave Maria?
Каются в смертных грехах, чуть дыша, зная, что вскоре опять согрешат.
Было ли время, когда ты смеялась, сыну тепло и светло улыбалась?
Вечный твой образ печалью прекрасен не потому ли, что подвиг напрасен?
Не потому ли, что с Роком не споря, матери сохнут и чахнут от горя,
На крест, ссылая...

Коли ти спиш

Коли ти спиш, на тебе зорі дивляться,
Коли ти спиш, в волоссі сяйво губиться,
Коли ти спиш, твоє обличчя красеня
Коли ти спиш, мій погляд все пояснює

Я не плачу, то є просто почуття,
Я не бачу,бо усвіті ти і я,
Я не чую,лише серце чую я,
Не говорю, бо ти спиш, а я німа.

Коли ти спиш,мої думки на аркуші,
Коли ти спиш, мені на небо байдуже,
Коли ти спиш, у тілі безлад твориться,
Коли ти спиш, душа про тебе молиться.

Прокидайся,ранок війшов до вікна,
Прокидайся,бо...

Ветер стих
До безобразия.
Континент,
Что делать -
Азия.
Попалит,
Пожарит,
Плохо – ли?
Рано мы с тобой
Заохали.
На погоду
Зряшно хаяться.
Нам и Богу
Не покаяться.
Он поймёт,
И знает истину,
Есть один
Прогноз единственный.


У природы – нет плохой погоды!!!!
Лучше и не скажешь, вроде.

Ніяковію... Ось і ти туди ж:
„А скільки заробляєш? Чом так мало?..”
Що тут казать? - Я посміхаюсь лиш.
І відшутковуюсь. Приземленно. Невдало.

Спочатку намагався вести бій:
Ви ж всі читаєте там щось зарозуміле!
Невже ж для вас то лиш до хлібу сіль?!
А власний крок? А висновки? – Несила?!

Кому життя – то лиш війна за скарб,
Той жадібність свою лиш напуває;
У меркантильності палкий азарт,
Та міри в ній, відомо же, немає.

Невже майно – це людяності мір?!
Як зветься...

Бог был милостив к нам: преподал нам уроки.
Он от нас же самих нас пытался спасти.
Исполнители воли Господней – пророки
становились преградой у нас на пути.
Мы всё время идём по пути суицида,
так что гибели нам избежать не дано.
На Адама и Еву не держим обиды
и ведём себя так, будто нам всё равно,
когда кончится всё, когда выйдут все сроки –
те, что Бог нам отмерил в начале времён.
Мы забыли про то, как явились пророки
и продлили агонию наших племён.
Самых первых из них матерьяльною...