Не розказуйте мені, що життя прекрасне… Не треба мене переконувати, що в цьому мерзенному житті є щось класне. То все неправда. І в тому я вже переконався… Одна бездонна байдужість… Про яку цінність життя можна говорити, коли саме воно нікому не є потрібне.
Що є людина? Та сама тварина, комаха, хробак… Ну чим вона відлічається від них. Тіло складається з тих самих компонентів. А мислення!!! Чим відлічається воно? А нічим, прості інстинкти, тупі звірячі інстинкти…
Але в глибині моєї душі, там де я є чесний сам з собою, так глибоко, що я сам боюсь у ту глибінь заглянути, там… я знаю, що я є щось грандіозне. До такої степені грандіозний, що воно мене лякає… Я інколи вглядаюсь в ту мою грандіозність… І…там є Сила. І вона належить мені… Я страшенно не люблю це відчуття. Бо воно – нереальне. Я не можу його проявити у своєму житті. Я не можу його відчути , помацати чи побачити, чи відчути на смак, але, о Боже, воно не дає мені спокою, бо я знаю, що воно є. Ця мука, що народжується кожен раз, коли я стикаюсь із цим своїм внутрішнім знанням мені просто зриває дах. Я всесильний, але мізерний і дріб’язковий. Я маю тіло в якому живе велика купа непростимих слабкостей. Як воно може бути зв’язано між собою? Жодного зв’язку!!! Але це не правда! Я не раз знав наперед, хто дзвонить по телефону, чи починав думати про когось якраз за хвилину перед тим, як його зустріти… Але навіщо воно мені, якщо воно нереальне!!!
Який же я наївний. Хтось хоче, щоб я повірив в нереальність реального. Адже запах – він теж нереальний для того, хто немає нюху. Та й побачити його я не можу. Але чому я вірю, що він є? Тому що я його переживаю, і є ті, хто переживає те ж саме. Можливо в цьому світі є ще хтось, хто переживав це відчуття Сили ? Можливо є хтось, хто може заглянути у Внутрішню Глибину і не налякатись, а почати з нею контактувати…
А може це зло? А що не є зло? Його так багато в цьому світі, що я його вже не боюсь…
А як там є…? Ні, противно навіть мислити про це… Хоча, якби я зміг до Нього хоча б трошки приторкнутись, можливо я би повірив у Нього!!! Ці обмежені релігійні фанати, якби не вони, можливо я би повірив у Бога. Але, якщо вони тупі, то чому я маю реагувати на їхні слова. Відомо, щоб відвернути від правильного шляху його потрібно розхвалити, розрекламувати, обвішати ярликами і обрядами - і готово, той хто хоче пізнати істинну суть шляху – туди не піде. А це саме те, чого потрібно було добитись тим, хто не хоче щоб я прозрів у своїй таємній природі…
Саме ця таємниця не дає мені спокою, і саме її я хотів би відкрити в собі. І саме їй я завдячую тим, що я ще живу. І саме вона є тим маяком, який час від час засвітить світлом у темному тунелі мого життя… Цей ненависний вогник, я люблю тебе… до ненависті.
Мені здалось, що я розумію, чому нас, молодь цього часу, називають депресивною. Тому що ми любимо до ненависті, тому що ми такі сильні, що аж немічні. І, очевидно, саме тут зароджується пристрасть до наркотиків і алкоголю. В бажанні відчути свободу. Та дуже швидко ця свобода стає бути капканом, тюрмою, де тобою просто маніпулюють.
А може мені подобається бути безвольним і безвідповідальним!? Багато кому воно подобається. Багато хто йшов тим шляхом. В цьому ніхто не унікальний. І ті багато прийшли до чергового розчарування. Бо не може людина жити без цілі. Нехай самої безглуздої і пошлої, але цілі.
Хтось сказав, що людина всесильна. Чому ті слова вселяють мені надію? Чому вони мене захоплюють? Відомо, що людина не може реагувати на те, чого в ній немає… Бо вона не змогла би те щось ідентифікувати. А я відчуваю, що в тих словах про людську майже божественну силу є якийсь резон. Тільки як воно може відноситись до мене? Я вжитті, як і кожна людина переживав моменти, які були подібні на чудо. Тільки я їх не вмію пояснити. Кому я розповідав, казали, що в мене дах їде, а інші казали забути, і не звертати увагу… Коли я приходжу в приміщення в якому є сильний запах, я можу не звертати увагу на цей запах, і він через деякий час перестане для мене існувати. Але тим не менше він там є. Ті маленькі чудеса і співпадіння, які є в моєму житті, можливо це маленькі прояви моєї неусвідомленої мною сили? Можливо! Можливо мені варто це розвивати?
Ну, розвину я і що далі?
А далі…А далі відкриються нові горизонти. Бо та глибина в яку я заглядав така безмежна, що життя моє мало би стати безсмертним, щоб я зміг це все пізнати і проявити. Ну що ж, можливо ради того варто жити… Жити, щоб пізнати свою істинну природу, а не ту, що нав’язана мені недосконалим суспільством, сім’єю, пошкодженими генами, тупою рекламою та обмеженим мисленням тих, кому залежить на деградації. Там в глибині мого єства є Правда про мене. Сильна, могутня, Божественна Правда про те хто я є насправді.
І я до неї докопаюсь!!!
І ЗАРАДИ ЦЬОГО ВАРТО ЖИТИ!!!
Але в глибині моєї душі, там де я є чесний сам з собою, так глибоко, що я сам боюсь у ту глибінь заглянути, там… я знаю, що я є щось грандіозне. До такої степені грандіозний, що воно мене лякає… Я інколи вглядаюсь в ту мою грандіозність… І…там є Сила. І вона належить мені… Я страшенно не люблю це відчуття. Бо воно – нереальне. Я не можу його проявити у своєму житті. Я не можу його відчути , помацати чи побачити, чи відчути на смак, але, о Боже, воно не дає мені спокою, бо я знаю, що воно є. Ця мука, що народжується кожен раз, коли я стикаюсь із цим своїм внутрішнім знанням мені просто зриває дах. Я всесильний, але мізерний і дріб’язковий. Я маю тіло в якому живе велика купа непростимих слабкостей. Як воно може бути зв’язано між собою? Жодного зв’язку!!! Але це не правда! Я не раз знав наперед, хто дзвонить по телефону, чи починав думати про когось якраз за хвилину перед тим, як його зустріти… Але навіщо воно мені, якщо воно нереальне!!!
Який же я наївний. Хтось хоче, щоб я повірив в нереальність реального. Адже запах – він теж нереальний для того, хто немає нюху. Та й побачити його я не можу. Але чому я вірю, що він є? Тому що я його переживаю, і є ті, хто переживає те ж саме. Можливо в цьому світі є ще хтось, хто переживав це відчуття Сили ? Можливо є хтось, хто може заглянути у Внутрішню Глибину і не налякатись, а почати з нею контактувати…
А може це зло? А що не є зло? Його так багато в цьому світі, що я його вже не боюсь…
А як там є…? Ні, противно навіть мислити про це… Хоча, якби я зміг до Нього хоча б трошки приторкнутись, можливо я би повірив у Нього!!! Ці обмежені релігійні фанати, якби не вони, можливо я би повірив у Бога. Але, якщо вони тупі, то чому я маю реагувати на їхні слова. Відомо, щоб відвернути від правильного шляху його потрібно розхвалити, розрекламувати, обвішати ярликами і обрядами - і готово, той хто хоче пізнати істинну суть шляху – туди не піде. А це саме те, чого потрібно було добитись тим, хто не хоче щоб я прозрів у своїй таємній природі…
Саме ця таємниця не дає мені спокою, і саме її я хотів би відкрити в собі. І саме їй я завдячую тим, що я ще живу. І саме вона є тим маяком, який час від час засвітить світлом у темному тунелі мого життя… Цей ненависний вогник, я люблю тебе… до ненависті.
Мені здалось, що я розумію, чому нас, молодь цього часу, називають депресивною. Тому що ми любимо до ненависті, тому що ми такі сильні, що аж немічні. І, очевидно, саме тут зароджується пристрасть до наркотиків і алкоголю. В бажанні відчути свободу. Та дуже швидко ця свобода стає бути капканом, тюрмою, де тобою просто маніпулюють.
А може мені подобається бути безвольним і безвідповідальним!? Багато кому воно подобається. Багато хто йшов тим шляхом. В цьому ніхто не унікальний. І ті багато прийшли до чергового розчарування. Бо не може людина жити без цілі. Нехай самої безглуздої і пошлої, але цілі.
Хтось сказав, що людина всесильна. Чому ті слова вселяють мені надію? Чому вони мене захоплюють? Відомо, що людина не може реагувати на те, чого в ній немає… Бо вона не змогла би те щось ідентифікувати. А я відчуваю, що в тих словах про людську майже божественну силу є якийсь резон. Тільки як воно може відноситись до мене? Я вжитті, як і кожна людина переживав моменти, які були подібні на чудо. Тільки я їх не вмію пояснити. Кому я розповідав, казали, що в мене дах їде, а інші казали забути, і не звертати увагу… Коли я приходжу в приміщення в якому є сильний запах, я можу не звертати увагу на цей запах, і він через деякий час перестане для мене існувати. Але тим не менше він там є. Ті маленькі чудеса і співпадіння, які є в моєму житті, можливо це маленькі прояви моєї неусвідомленої мною сили? Можливо! Можливо мені варто це розвивати?
Ну, розвину я і що далі?
А далі…А далі відкриються нові горизонти. Бо та глибина в яку я заглядав така безмежна, що життя моє мало би стати безсмертним, щоб я зміг це все пізнати і проявити. Ну що ж, можливо ради того варто жити… Жити, щоб пізнати свою істинну природу, а не ту, що нав’язана мені недосконалим суспільством, сім’єю, пошкодженими генами, тупою рекламою та обмеженим мисленням тих, кому залежить на деградації. Там в глибині мого єства є Правда про мене. Сильна, могутня, Божественна Правда про те хто я є насправді.
І я до неї докопаюсь!!!
І ЗАРАДИ ЦЬОГО ВАРТО ЖИТИ!!!
Обсуждения Заради цього варто жити