Зарубежная поэзия

constant ben ik in trance
met jou…
gevoel, geluk, en tederheid
je bent voor mij apart..
een wonder…

Meer…

en elke kus van jou
gaat een duizend keer
geen en weer
door mijn hart…

Душа летить до тебе милий
Так стрімко, Мов би журавлі
Несуть любов мою на крилах,
Щоб ти зігрівся у житті.

Щоб не шукав нещастя в долі,
Щоб не боліло на душі,
Щоб одиноцтво мимоволі
Не зачепилось на тобі.

Щоб ти побачив, як чудово
Коли любов в тобі живе -
Це мовби пісня колискова,
Це мовби сяйво най ясне....

Буття нездарного тягар
На плечі тисне, тягне долу.
І метушіння марне в пошуках примар
Безмежжя світу застить. Виправ долю!

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

У ясному небі найбільша, найкраща
Чарівна, як казка сіяла зоря.
Яка вона чиста, яка вона гарна,
Яка вона ніжна, яка осяйна!
Нікому нічого вона не казала,
Нічому нікого не вчила вона.
Вона лиш світила, вона лиш сіяла
Уся в тому світлі вона лиш жила.
Та небо сміялось, Земля посміхалась,
Бо кожному в душу світила вона.
Страріла планета, віки пролітали
Та в небі сіяла, сіяла зоря!

В далекому вирію пташка
Не стогне й не томиться тяжко.
Лиш в крилах відчує судому
І з силою потяг- додому!
А дім- з гілочок і соломи.
І в гору аж дух завмирає,
А крилами силонька грає.
І я , наче в вирію пташка
Живу наче й зовсім не важко,
А все таки рвуся додому,
До тих гілочок і соломи.
Чого ж я так довго чекаю?
Чи звик, чи дороги не знаю?
Чи просто далеко до хати,
Та крилами важко махати.
Лети ж моя пісне без мене,
о Земле кохана, о нене!
Лети, лети, лети!

хто такий Тарас Шевченко?
знаемо мы всi!
вчителя,батьки i дiти,
любимо його вершi
не скорився поет долi
в тяжкi тi роки коли жив вiн у неволi
i писав для нас книжки!

Рахую дні, години і хвилини,
Коли зустрінемось з тобою знов.
Я - божевільна... як мала дитина,
Та я ще вірю в справжнюю любов!
Мене любили, потім знов кидали,
Та я назад до нього завжди йшла.
І тут... тебе зустріла; покохала...
Від нього я навік уже пішла!
Тепер не можу я без тебе жити,
До мене в снах приходиш ти щоночі.
Тебе до смерті буду я любити,
Щодня я хочу бачить твої очі!
Дивлюся знову на старий годинник,
А серце знов наповнює любов.
Рахую дні, години і хвилини,
Коли...

Ти виграв це поєдинок,
Він породжує нове бажання,
Ти для мене у світі єдиний,
Та ця битва, вона не остання.
Я боротимусь знову і знову
Допоки вистачить сили,
Бо це доля, - не випадковість,
Віддам душу за тебе мій милий.
Я Всевишньому вдячна за дар,
Бо без його не вміла б любити
Серед розпачі, смутку і чвар,
Не змогла б це життя я прожити.
Моє тіло належить тобі,
А мій дух... Він давно уже твій,
Ти б`єшся за мене в пітьмі
У страшній, як нічний буревій.
Та я вірю в монотонний...

Ми зустрілись поглядом сьогодні,
А серці кричала тиша,
Що не може кохати так, годі!
Вона хоче любити сильніше.
Ти відчув мого серця биття,
Воно сильне і вільне, як вітер,
Воно кличе мене в забуття
Я не можу так більше жити!
Я від жару згораю на попіл,
Як чорне, яскраве вугілля,
Ти спалив мою душу, мій спокій
Раніше не знала про біль я.
Ти наразі прискорив мій пульс,
Хто знає, чим все скінчиться,
Я не вмію йти на компроміс,
Та мабуть, доведеться навчиться.