Сонця

Жизнь… она, как карамель,
С разною начинкой:
У одних- как чистый хмель
У других- с перчинкй:
Жжет зараза, зубы рьвет,
Глазья вырывает,
Ну а нам то все неймет-
Всякое бывает.
Может все так и должно,
Душиком контрастным,
И прохладно и тепло,
Чтоб не все прекрасно.
Шоколадки кажный день
Тоже трудно кушать,
Сонце есть- нам нужен тень,
Дожик- зонтик нужен.
Очень часто, как восне,
Сильно удивляясь,
Счастье ищем мы в дерьме-:
“Гдеж ты закопалось?!”
Эх судьба моя судьба,
Гдеж ты...

За вікном спить спокійно берізка,
Тихо вечір зимовий згасає,
Чути подих весни зовсім близько,
Скоро сонце згорить в небокраї.

І настане магічна пора,
Що зветься словом коротким "ніч",
Вже поснула сільська дітвора,
Обізвався голосно сич.

Не спиться юнці до ранку,
Все плекає мрії чудові,
Та ось-ось прозріє світанок,-
Зазбирає хмаринки казкові.

Все живе і радіє світу,
В природі панує гармонія,
Грає чисто у верховітті,
Вітер чарівну симфонію.

Гай гудить бджолиним раєм,
Сонце впало за крильце,
Хтось шумить за тим сараєм
Силоміць – понад усе…
Світить місяць наче сака,
Хмари ходять де не де,
За кутом нассав собака,
Там тільки ж пар іде…
Щось гримить в білястій хаті,
Не наче - кум хропе?!
До куми ж зайду – до Каті,
Так може щось наллє…
Десь у стольному там граді
Біса хмарочос блює,
Кум на ньому розхитає
Й парубоцтво своє?!

11.02.09

Моя рідна мамо!
В цю осінню днину,
Я тобі дарую сонце золоте,
Я тобі дарую пісню журавлину
І спасибі вдячне, чисте і просте.
В цю прекрасну мить
Хай всміхнеться небо,
До твоїх привітних, лагідних очей,
Ти у нас найкраща, -
Інших нам не треба,
Бережи Господь тебе
від вітряних ночей.
Сьогодні в тебе День народження!
Прийми вітання від душі мої,
Прості рядки і скромні квіти
Найкращій мамі на землі.

Сусідки-Кумоньки зійшлися
У день яскравий та сухий…
Світило сонце, синя птиця
У небі ладилась мерщій…
Попили ж чаю, трохи кави,
Ум’яли з сиром пироги,
Про всі діла розповідали,
У бік ширяли, як могли…
Чого ж тобі везе – сусідка?
Питає, Зла, почервонів,
Ти мрієш прати, є погода,
Якийсь тут маєш чудослів?
Ні…, в мене є гнучкий барометр,
Ось, каже жінка, взяв настрій,
Мій чоловік – людській тахометр,
Крутить вуса – по часовій…
Якщо лежить кінець направо,
То ж буде дощ, варю я...

Я хочу научить тебя жить
Дышать полной грудью и нежно любить

Я хочу научить тебя жить
Быть счастливым и радость другому дарить

Я хочу, чтобы понял
Как в мире светло и тепло

Корда веришь
в любов,
дружбу,
преданность,
счастье
и просто добро

Я хочу, чтоб проснувшись, ты душу открыл на восток
Сонце встретил, заметив озябший цветок
Вспомнил, где-то скраюшку нашей земли
Есть душа, так же зябнет от холода и без любви

Я хочу, чтобы нежность коснулась
Твоих самих...

Зібрання вирує в залі – Данило мнеться у стола,
Заяву ж Галі розглядає (жінка вже живе без сна).
Бій пияцтву виглядає, як ціль доктрини без кінця,
…й колектив наполягає у прочуханці гаманця!
Ось, виступаючий хитає головою що є сил,
Плідно хлопця докоряє – заявляє – німий дебіл…
Така в світі «напряжьонка», мандрують запахи чуми,
Той, як смажена тушонка, у чарці мне свої боки…
Тай задав йому питання, одне – про атомну війну,
Що він чув про ці страждання та як сприймає цю біду...

Знов – Ку-Ку, Ку-Ку – кукує міф «Кукушки» уві снах,
На природно рідній мові у могутніших лісах…
…й десь, у центрі ліса, з дуба незалежну пісню ллє:
Ой, Зо-Зу, Зо-Зу… Зозуля*…й щось «зозується» не те…

…крик зверта вона до долі – де ж оті яскраві дні?!
Й світить сонце, стають зорі, нема ж світу по весні?!
Може криз у самій волі, що блукає та реве?!
Відсутні ж зустрічі любові з вірою, що гниє!

Сіра ж пташка на природі спільну пісеньку веде,
На ланах та в щирім полі шлюбний гомін...

На пекучому сонці щира йдеться вистава,
Вона світ ублажає, бо з могутністю грає,
На високім «бігборді»,що окрашає міста,
Вдача ціль вибирає – до вершини сяга…

На колючім морозі хутко б’ється застава,
Вона мить зволікає, бо та рацію знає,
Яка в тихій облозі і хуртовину шпурля,
Та мету досягає й на вершині сіда…

На великім порозі справжня треться нарада,
Наче мир вихваляє й про могутності дбає,
Вона ж краща у Світі! Красуня – майже свята!
Ось там, Україна своє Величчя здійма!!!

Орлани сім’я кинули з гори,
Чи їх приніс із лісу вітер босий,
Посеред лану серед хвиль трави
Три дерева зросли на чистих росах…

Мов душі, що не знали співчуття
В житті людському, помолились Богу,
І дав Він кожній спокою життя
Й дивитись досхочу на небо змогу…

Стоять вони, й куди ти оком кинь –
Безмежная далінь лише навкруги;
Те море незакінчених хвилин
Неначе мур від радості і туги…

Нема доріг до них – і то талан,
Лиш на гілля, бува, сідають птахи…
Ніщо не заважає їх думкам...