Шов

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...

«Рідна
унітарність»
то є певна сила
скриваючи за міццю
свій непоборний глузд
водночас змиває миттю
в тінь прострації сортиру
брутально феєричні дива
де файно пухкає мортира
як бомбардувальна злива
діла шпурляє хутко низові
в чорні полюси на усі боки
не зволікайте емотивність!
серцева гине креативність
й можність адекватних дій
важена на вірогідність мрій
то э фарс вельми шалений
що пішов у таз місцевий!
Сподіваймося на вдачу після змиву
нехай зведуться пристрасті в...

Реален мир, он полон красок:
Оттенков, лжи, полутонов,
В ассортименте - сотни масок
И сотни для лукавства слов.

ТакОва жизнь, твердят французы
Суров, но честен бич Творца,
Сплетают мысли в косы музы
Под хохот фурий у крыльца.

А объективная реальность
Стремится попросту сломать,
Фривольная судьба, фатальность
Когда такая катит масть.

Все в этой жизни гармонично,
За все приходится платить,
За все мы отвечаем лично,
За крой, за шов и даже нить.

Солнце село, сгущались сумерки
Ровный шов между днём и ночью.
Два подростка болтаясь по улице
Как поставить не знали точку
Вроде рано ещё: время детское,
Но до взрослого ещё рано.
Во дворе собака соседская
Лаяла и домой не пускала.
Лето тёплое дарит подарки:
Тайна ночи, разговор ни о чём
И скамейка не занята в парке
Под разбитым фонарём.
Всё как будто бы не случайно:
Тёмный маленький скверик ночной.
Поцелуй как будто нечаянный
И не хочется больше домой.
Может всё...

Була в Миколи давня мрія
жінок багато в хаті мати,
Горпина, Христя та Марія
одна варити, друга прати.
Та гарні всі немов з екрану,
одна за одну ніби краща,
не підіймаючись з дивану
собі розмріявся ледащо.
В солодких мріях задрімавши,
немов насправді сон він бачить:
усіх до хати їх зібравши
роботу їм окремо значить.
Одній прибрати, тій варити,
другій попрати, третій шити.
А п,ята яблука збирає,
а шоста садить чи копає
і сьома щось в садочку бгає,
а восьма подушки...

Разорванный лоскут небесный
С сухим, раскатным треском
По шву тяжёлых облаков
Просыпал мелкий бисер звонко.
Принял чернеющий асфальт
Замёрзший дождь в обьятье грубо,
Катясь и прыгая упруго
Покрыл всю землю белый град.
Холодный ветер ниткой тонкой
Косой струёй дождя латает,
Заплату ставит в небеса,
Прореху штопает. Спеша
Последний шов к ночи поставить,
Когда растает белый кров
И обнажит в ознобе землю,
Дышашую сырой зимой
Под белой пуговкой – луной.

2.Ревность противостоит верности, рёв рву, ров оврагу,
врагу не пожелай, лежать на боку, Набоков набил
бока, либо он ему, Eminem поют, воет волк в лесу,
сел старик на пень, кирку в сторону, нора вырыта,
гроб сколоченный, ночь есть ему, провести пока,
песню затянуть, (крест повешенный), «вшей нет в
голове, тени брошены, губки бантиком, бровки
скошены, кошка криком кричит, молока требует,
теребит усы, хвостом пристукивает, куёт кузнец,
подковы подковывает, ковыляй от двора...

Расправил Митрополит, бороду, ус, Аксиус,
соус разлит, разложен хлеб, белки, скатерть глаз,
покраснели уж, голос услышан, страшен звон меча,
виден полёт стрел, удел, слышен полёт пчёл, тел,
лет прошедших, прошлое небо сменит будущее дел,
прелесть, раскаянья стон, трон, плаху стен, углы
потолка, звон, зван не призван гость, ость соберёт
в горсть, ребер, клеток трость, росы, капель, злость,
соль земли, свист, ветер печных труб, отруби зёрен,
рубль, муки шапка, пуд, под колодой...

Не кажіть дурниці,
Краще - гей, заждіть -
Хлібом-сіллю жниці
Правду освятіть.
Квіти коло хати,
Гуси на ставку -
Україна-мати
Ніби у раю…
Та в лиху годину
Вітер сновигав -
Клав у домовину,
З мертвих піднімав…
І коли полями
Спалахи зорі
Жито цілували
Рідної землі -
То були махновці,
То була війна -
Українські ночі -
Хижий птах літа…
Думи невеселі,
Вітерець гуля,
Ходить по пустелі -
Журиться земля…
Та Махно завзятий
Вірить, що народ
(Годі вже чекати)
Зробить першим крок...

Пусть говорят, за все расплата,
За гордый взгляд, за холод губ.
Не рвется сердце. Там - заплата.
И цвет не скуп, и шов не груб.

Не станет рана кровоточить,
Задрапирована от глаз;
Ведь только восхищает прочих
Нить золотая и атлас.

Пусть скажут "шик - модерн", и только.
Всех научу заплатки шить.
А то, что кроется за шелком -
Мне с ним и жить еще, и жить.

Автор: Ольга Волкова