Русско-украинского

Заспівало серце спів свій слов’їний ,
Сонячний промінчик у віконці грає,
Визначилось серце : саме ти - мій милий,
Зрозумівши якось, що воно кохає.

Вітерець дбайливо розігнав хмаринки,
Лагідно і ніжно граючись з листком,
Щоб було приємно нам у ті хвилинки,
Коли нас зігріє водночас любов.

В золотому сяйві грають мої коси,
А блакитне небо дивиться на нас.
І нехай з тобою іноді непросто,
Я тебе кохаю, як у перший раз.
А твої цілунки в серці зберігаю
,
Там моя скарбниця, і моє життя...

Надеюсь, я уже созрел
писать роман. Мой друг-читатель
(да, я на "ты" - ты мой приятель!),
бросай рутину глупых дел!
Садись-ка в кресло поудобней…
Я поведу рассказ о том,
чем я и сам грешил тайком
(кто с правдой - тот и благородней!),
когда и молод был, и глуп.
И верил, что Земли я пуп!

Роман, конечно, о любви.
Пусть рвутся новые поэты
изобретать велосипеды,
а наше дело - c'est la vie!*–
сбирать цветы ночных мечтаний
в букет красноречивых слов
о тонкостях проблем полов,
о...

Милая , родная незнакомка,
Нравится улыбка мне твоя.
Голос твой , что так смеётся звонко,
Ласковые с искоркой глаза.

Ты встречаешь нас с улыбкой милой,
Провожаешь ты под землю нас,-
Нет тебя милее и родимей,
Никого нет ближе тут у нас.

Я смотрю влюблёнными глазами
На твои счастливые глаза,
Ты идёшь по жизни вместе с нами,
Ты наверно наша здесь судьба.

Как тебе ответить за заботу,
Как нам отплатить за доброту
И твою незримую улыбку
Я собой под землю унесу.

Пусть нас...

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...

Вставай, УкРАїно!
Ненько народiв!
Вставай, Русь Свята,
Матiр Моя!
З Тобою Здолаємо
РАзом невзгоди,
Повстане над свiтом
Постать Твоя!
Білою Птахою
В Синє Небо,
В Сонце ЯскРАве
Ти полинеш!
Білою Павою
З крилами вільними
Всесвіт великий
Ти обіймеш!
Світом Засяє
Моя УкРАїна —
Матір Єдина,
Свій Хрест, Донеси!
Шлях Перемоги —
Під ПРАпором Сонця
Вічнiй Софії,
Сур’ї-Русі!

2.09.2012
Матерь Мира Мария ДЭВИ ХРИСТОС

В качестве иллюстрации к Поэзии...

Сергий Радонежский спаситель
Земли русской! Явление икон
Подвижника, заступник он, целитель
Заблудших наших душ, закон

Познает он небес, жизнь
Подвиг и отречение от благ земных!
А при «советах» осквернение святынь,
Церквей и казнь священников, на куполах

Крестов нет, отнят язык колоколов,
Кто породил Иуд, безбожников?! Волчицы!
Не будет оправданья иродам за поругание Руси,
Нет оправданья изуверам, как много «псов»

Губящих и алкающих невиновных кровь
Породила смута красная...

Вот я подумал, попыхтел
И в депутаты захотел.
Поближе к царственным персонам,
Князьям, царевичам, баронам.

Программу напишу - все для народа.
Не пожалею, даже, кислорода.
Всю землю им - пускай копают
И воду просто так черпают.

Бесплатно дождь, бесплатно тучи,
Язык украинский могучий.
Мужчинам многоженство разрешу,
А терроризм в округе запрещу.

Свободу я потребую для тех,
Кто не жалел для нас утех.
Пусть платят те в казну налоги
И расставляют гордо ноги.

России шахты...

Про кохання лагідно
Серденько співає,
Де ти мій ріднесенький
Сам один блукаєш?
Хто тобі на сніданок
Сирничків спече,
Хто голівоньку русяву
Схилить на плече?
Хто тобі борщика
З пампушками зготує?
Хто коли не весело тебе поцілує?
Хто лагідним словом
До тебе звернеться?
Хто в вечорі послухає,
Як серденько біється?
Хто тебе підтримає у тяжку хвилину?
Та,хто більш за всіх цінує-
Кохана дружина!

Ну що тобі моє ім’я?
Воно, як вітер у пустелі,
Як плескіт хвиль, що б’ють у скелі,
Як місяць, що в ночі сія.

Воно залишить на листі
Лиш мертвий слід у подарунок,
Химерний напис-візерунок,
Забутих мов слова пусті.

Що в ньому? Давнє забуття
У хвилюванні днів бентежних,
Душі не буде вороття
До згадок ніжно-обережних.

Але в день смутку, у тиші,
Згадай його, мов «Алілуйя»;
Скажи: є пам’ять у душі,
Є в світі серце, де живу я…

Вітер віє вночі,
Якось тихенько так дме.
Трава в полі вночі,
Чомусь так швидко росте.
Річка плине вночі,
Чомусь зовсім не так.
Люди сплять у ночі,
Але не спить зодіак.
Зорі сяють вночі,
Золоте коло кружить,
Все вгамувалось живе
Тільки сонце не спить.
Зранку світло, роса,
Зранку радість бринить.
І життя як краса,
Дівча не йде, а летить


* * *


Зранку дихається легше
На світанку любиться гостріш
На сітанку любиться як вперше
На світанку я люблю дивиться
Як ти спиш