Очки

И пока братья стенали -
Зря продали, то да сё,
Одного они не знали,
Что Иосиф слышит всё.

Между ними, как рабочий,
В тот ответственный момент
Ошивался переводчик,
Завербованный агент,

Мастер на такие штуки.
Знает каждый атташе -
Длинные сатрапа руки
Начинаются с ушей.

В дальних комнатах Иосиф,
Чтоб никто не услыхал,
Тело на подушки бросил,
Сильно так переживал,

Заходился от рыданий,
Братьев продолжал любить.
Думал он о наказанье
И о том, как их простить.

Мщение и...

Ніяковію... Ось і ти туди ж:
„А скільки заробляєш? Чом так мало?..”
Що тут казать? - Я посміхаюсь лиш.
І відшутковуюсь. Приземленно. Невдало.

Спочатку намагався вести бій:
Ви ж всі читаєте там щось зарозуміле!
Невже ж для вас то лиш до хлібу сіль?!
А власний крок? А висновки? – Несила?!

Кому життя – то лиш війна за скарб,
Той жадібність свою лиш напуває;
У меркантильності палкий азарт,
Та міри в ній, відомо же, немає.

Невже майно – це людяності мір?!
Як зветься...

Weekend – це як святкова вдача,
Кум зібрався у культпросвєт…,
Хоч у нього є гарненька дача,
Й хотів він новий тет-а-тет…
Шановний у зоопарк здійнявся,
Та й трохи грошей прихопив,
До дружбана сію мить піднявся,
Той зразу ж стопочку налив…
Закусили та й з собою взяли:
Ковбаски, сала, мутний злив,
До завєдєння допішкували,
Ось вам і мавпа, ось трактир…
Чаркою у хміль мерщій хильнули,
Піднявся пристрасний порив,
Кругом раз, навколо, зазирнули,
Який ландшафт (без матюків)?!
Десь...

«Разделение слоёв вырастит безмерно,
Ведь без классовых боёв скучно благоверным.
Хлынут под столичный кров дети разных наций
Всех оттенков и цветов и ориентаций.

Чёрный слой и голубой будут как прокладка
Между тем, кто за тобой, и кому несладко.
Поведут всех за собой тучные коровы.
Для формации такой нужен лидер новый.

Чтоб в общении с людьми им язык не мучить,
Имя новое прими проще, благозвучней,
Чтобы лишних гласных груз не давил на череп,
Ветерком срываясь с уст восхищённой...

І знову вирішив германець: "Drang nach Osten!"
Але не вигукнув, тихесенько прошепотів.
Та й поповзли чутки й думки гадючі
Сварити і цькувати трьох братів.

Він добре пом'ятає міць та силу
Коли пліч о пліч українець, росіянин, білорус
Зломали яструбові його чорні крила
Тому й жбурляэ кістку нам - Євросоюз!

Ідіть до нас, забудьте про братів
Вони ж вас тільки но грабують
Слов'янский Світ ? Та це ж ярмо катів!
Десятки років Захід вередує.

І ось, нарешті, відбулося - перемога !
Іван...

Всё написано! Ни строчки.
О заботе Тишины,
Поглощает время точки,
Рук не видишь со спины.

Спиновый момент не нужен
В раздробленьях множеств форм,
Категорий лучший ужин –
Для свиней последний корм

Из отрывочных событий
Сон не слепишь, - иди спи,
Ты, наверное отметишь
И поставишь в темя Пи.

Ум конечно доставала,
Человек ведь наркоман
С детства песней укачала
Безобмановый обман.

Форма, вот ведь форма человека –
Упаковка без греха,
Иеговая потеха
Разговеться до греха...

Ты был в своих иллюзиях король,
Легко в тебе прижилась эта роль.
Ты через призму розовых очков,
Не видел окружающих тебя клыков.

Ты был один, в пустой квартире
Когда война шла в этом мире.
Ты правил баллом пустоты…
Не набрав столь нужной высоты.

Ты был, в своей уверен правоте
Когда свою ты душу отдал темноте.
Ведь через призму розовых очков,
Не видел стаи окружающих волков.

Ты жаждал с ними поквитаться
Но не умел совсем ты драться.
Ты сам разрушил жизнь свою,
Когда поверил...

Когда нет веры,
Когда нет слёз
И кажется жизнь –
это просто гипноз.
Зажми в руку солнце ,
подуй на ладонь
Пускай разгорится
Пылкий огонь.
Припев
Солнечные люди в тёмных очках,
Солнечные люди- пламя в зрачках,
Солнечные люди взглядом обжигают,
Солнечные люди небо зажигают.

У них в душе спичка
И в сердце искра.
Энергия света в пальцах-лучах,
По венам искрится золотая кровь,
Они посылают на Землю любовь.

Припев
Солнечные люди в тёмных очках,
Солнечные люди- пламя...

Летять казки із мами уст у віки
До немовлят, що ще не мовлять слово,
До тих дитят ще лине колискова
Вона найкращий друг є для батьків.
Лежить дитятко у своїй колисці,
Такеє мирне, спить спокійним сном,
Вже завтра знову мамі крикне,
А ще лиш мить і скаже перше слово.
Ще тільки мить і своїми стежками
затупотять малесенькії ніжки
Іще не раз, не двічі скаже: "мама",
І погортає перші свої книжки.
Прожити б тільки мить!
Дійти б до тої миті!
Переступить невидимий барьєр.
Туди, де ігри...

За вікном спить спокійно берізка,
Тихо вечір зимовий згасає,
Чути подих весни зовсім близько,
Скоро сонце згорить в небокраї.

І настане магічна пора,
Що зветься словом коротким "ніч",
Вже поснула сільська дітвора,
Обізвався голосно сич.

Не спиться юнці до ранку,
Все плекає мрії чудові,
Та ось-ось прозріє світанок,-
Зазбирає хмаринки казкові.

Все живе і радіє світу,
В природі панує гармонія,
Грає чисто у верховітті,
Вітер чарівну симфонію.