Ноу-хау

Где в радужном свете витает и гаснет общественный Свет,
и плен беспросветный глобальных финансово-банковских смет, –
в автобус и в память ныряешь, прищурюсь, китайским пловцом,
а дальше… плывёшь в никуда салтыково-щедринским живцом.
Положен предел мутным безднам сует: хоть ты Ной, хоть не ной.
И камень тяжёлый лежит на душе, и ещё – «проездной».
Но Время не терпит побочных желаний – проспать и пропить –
и в вещие дебри роняет свою путеводную нить, –
там нет наготы и достатка гавайских...

Василёк среди пшеницы,
Как чужак в неволе.
Неприветливей темницы
Стало чисто поле.
Уцелел на пашне, только
Счастья в этом мало.
Посреди цариц так горько,
И душа устала.

Одиноко и тоскливо
Без родни и милой.
Для чего спасён красивый
Он небесной силой?
Возгордился бы сердечный
Царственным соседством.
Только он гордячек здешних
Не приемлет сердцем.

Припев:
Василёчек-василёк –
Мелкие листочки
Загрустился напролёт
Все деньки и ночки.
Зря прожил он жизнь свою,
Не познав в...

2. Неделя отпуска медленно точится
Червями докучливых мелких дел.
Мне тут нормально, а тёте не очень-то,
И терпению тёти настанет предел.

Да, бедная, бедная, жаль её, жаль её,
Киваю в ответ, привыкая к нытью,
И солнце её эти пару дней жарило,
И дождик обкапал всю тётю мою.

Я тоже два дня только ною и ною,
На солнышке майском, как рак, покраснев.
Мы звонкие трели выводим весною
О том, как достали копанье, посев.

Но не интересно деревьям, соседям, -
Соседи всё чай пьют, деревья...

.
Раскрыт покров ковчега…
Воды
пришли в согласие и лад.
На землю Ной живых выводит,
покинув боль былых утрат.
Небесный утверждён уклад.
.
Благоуханьем жертвы чистой
покрыто зло. Прощён навек
отныне падший человек.
И Божий дар пронзил лучистый
твердь неба: радугой завет
льёт вечный и предивный свет.
Не прекратится жизни радость –
дана Всевышним людям благость:
на всё оставшееся время
прощённым будет Ноя племя,
не прекратятся день и ночь,
зима и лето, сев и жатва.
Потопа воды...

Зорі на небі сіяють,
І знову я бачу тебе.
На зустріч тобі йду, всміхаюсь,
Ніч темна іде і пливе.
Як би ж ти пізнала, як сильно,
Кохання до тебе моє.
Воно, як та річка, невпинно,
Бурхливо та шумно тече.
Я хочу тобі дарувати,
Прозорість кохання життя.
І чисту сльозу того щастя,
Що шле нас усіх в небуття.
Кохання моє пронесу я,
На протязі всього життя.
І зорі на небі сіяють,
Тим світлом – коханням буття!

Зупинись, не стань на помінь,
Що упав до твоїх ніг.
Чуєш, стих навколо гомін,
Чуєш, подих вітру стих.

Поверни лице до сонця,
Хай відчує лоскіт вій.
На велику мить здалося,
Що збулася мрія з мрій

Дотик марева по скроням,
На пів подиху уста
Промінь у твоїх долонях
Така лагідна й проста,
Сколихнула хвиля груди
Й шепіт зоряних очей
Обіцяв, що вічним буде
Ця примара, погляд цей.

Вічність в свій вінок вплекала
Квіти подумок й думок
Ти все знала і не знала.
Та лишився тільки...

Раз, два, три, чотири, п’ять –
Пiду радостi шукать.
Спершу – на чотири кроки,
Потiм – хай минають роки –
Невгамовний, йду i йду,
Мрiю сяючу веду
По долинах i лiсах,
По країнах i мiстах,
Де у затишних оселях
Стрiну парубкiв веселих,
Стрiну лагiдних дiвчат...
Десять..., двадцять..., п’тдесят...
Швидко роки пролетять,
Але не втомлюсь шукать.
Хоч всю Землю обiйду –
Вiрю, що колись знайду...

Не огидний той рубець
Що є наслідком відваги.
Хоч i сили -- нанiвець,
Не вiдддасть вiдважный шпаги.

Лиш боротись — значить жить,
Не ламайся вiд нещастя,
У двобою кожну мить
Мужнiм вчинком вiдзначайся.

Хто ти є, i що ти є,
Розпiзнаю в мить єдину:
Хто оточує тебе,
Прикриває в бiйцi спину?

Хто готовий поруч йти
Тяжким шляхом, але гiдним?
Вища радicть у життi –
Бути людям необхiдным.

Доле, мужньому щасти,
Хай у злиднiв сльози л’ються...
Заклик чесної мети...

Коли я вмру – триватиме життя,
Вмру, сподiваюсь, у родиннiм лiжку,
Тримаючи в руках цiкаву книжку,
Пiд синове мовчазне спiвчуття.

Не хочеться загинути менi
Вiд кулi чи снаряду, бомби з неба.
Благаю, не вбивай мене, не треба,
Гендлюючий криваво на вiйнi!

Вiйна не припиниться до тих пiр,
Аж поки тi, що у окопах гинуть
Не встануть як один та й гасло кинуть:
-- Багнети – в землю! Хай панує мир!

Якщо кортить, полiтики нехай
Ховаються в окопи та стрiляють,
Полiтикiв вбивають i...

Хто, власне, знає, що воно – кохання?
Закоханий навряд чи розповiсть.
Осяяння, натхнення, хвилювання?
Блага до нас iз сфер небесних вiсть?

Лиш той – людина, кажуть, хто кохає.
Кохання свiтло, наче сонце, л’є,
Нiчого вiд людей не вимагає,
А тiльки щедро радiсть роздає.

Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання:
I квiти, i будiвлi, i пicнi.
Воно яскраве – й перше i останнє,
Хай прийде восени чи навеснi.

Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш,
Осяяне з тих пiр твоє життя.
I тим єдиним...