Навал

Во сырой во Землице раскисшей
Трав зелёных корнистый клубок;
Глубоко да на самом на днище,
Где проложен ручей-слезосток –
Тот, кто бродит по Сварге небесной
И пасёт свои чудо-стада –
В предвкушеньях сказаний словесных
Ждёт дарений земного стола.

Примет в почести хмеля да мёда,
И почнёт тихо сказывать вплавь:
Про Сварога обитель, про Рода,
Ладу-матушку; Явь, Навь и Правь,
Про приРОДную силу Землицы,
Да про пение Матери Сва…
Очертив Правды с Кривдой границы,
Путь поведают предка...

Ти їдеш від мене, у справах, далеко-далеко
Сумую і дуже, страждаю, одна, я без тебе,
Життя сенс втрачає, жах, сила силенна,
Хмарин, заслали усміхнене сонечком небо.
Тяжко, життю пробиватись крізь спогади скрути.
І серце у грудях с моїх стукотить мов саженне
Не уявити, як без тебе життя біднесеньке буде,
Ти частина його дорога мені, і навік невід’ємна
Ти їдеш , все, сталось так, швидко, відразу,
Ми тільки з тобою сприймати життя почали,
А можна, з тобою, коханий, поїхати разом?
Тому...

Я згадую тебе, твої прекрасні очі.
Чому не можу бути зараз поруч я?
Як хочеться до тебе бути якомога ближче!
Але боюсь того що ти не хочеш.
Не хочеш бачити мене з собою поруч,
Боїшся, що не так я зрозумію погляд твій.
Але ж я знаю всі твої думки.
Не бійся, нав'язливою я не буду.
Я хочу лиш відчути подих твій,
Твій поцілунок на моїх вустах,
Твої обійми, що без почуттів
Так гріють мою охололу душу
І тіло, що так прагне відчуття любові.

Летять казки із мами уст у віки
До немовлят, що ще не мовлять слово,
До тих дитят ще лине колискова
Вона найкращий друг є для батьків.
Лежить дитятко у своїй колисці,
Такеє мирне, спить спокійним сном,
Вже завтра знову мамі крикне,
А ще лиш мить і скаже перше слово.
Ще тільки мить і своїми стежками
затупотять малесенькії ніжки
Іще не раз, не двічі скаже: "мама",
І погортає перші свої книжки.
Прожити б тільки мить!
Дійти б до тої миті!
Переступить невидимий барьєр.
Туди, де ігри...

Всего лишь сон...
Но сердце заполошно
забьется, веруя в намек,
в ехидство чье-то скоморошье,
в задутый ветром огонек
свечи, поставленной во здравье,
и в лиходейство злое навье...

Всего лишь сон...
Но сердце заполошно
забьется, веруя в намек,
и в счастья полное лукошко,
и в то, что - все, не одинок,
в никчемность надоевшей свиты
и в жизни щедрые кредиты...

Всего лишь сон...
Но сердце заполошно
забьется, веруя в намек...
Колокола зовут к Всенощной,
и ты ступаешь на мосток...

Италия, Венеция, дворянский дом,
Артистом, из семейства Палафокс,
На сцену вышел разительный игрок,
Исполнить роль в саду из белых роз…
Интеллектуал, красавец и полиглот,
Философ-сердцеед, любитель «коз»,
Агент секретный, «бедняга» дипломат,
Тащил на горку, свой, нелёгкий воз…
Холёной шпагой, пистолем и пером,
Обстоятельно, всегда, вершил запрос,
Небывалых, всё-таки, высот достиг умом,
Кидал он страх и не внимал угроз…
Соблазн и хитрость довлели храбрецом,
Столь, неутомимый в...

Дуже темно в очах твоїх
Де, скажи мені, світло поділось?
Ти б ангелом бути зміг,
Як би серце твоє відкрилось.

Не шукай мого погляду знов.
Мені лячно очі відкрити,
Скільки чули, скажи відмов,
Щоб тепер душею кривити?

Зачекаймо на весну,
Там дивись і крила виростуть.
Зачекаймо на весну,
Там дивись і почуття вистрибнуть.
Зачекаймо на весну,
Там, дивись, і погляд зміниться
Зачекаймо на весну,
Там, дивись і зорі зірвуться.

Мої пальці шукають лезо,
Щоб розрізати цю хвилину
Я...

Ти бачиш хмари?
Вони пливуть,
Вони знайдуть
Все те, що ми ховали.

Надії, сподівання, мрії
Забути ми хотіли,
Нам так зручніше жити
І очі закриваємо, йдемо далі.

Сідати в кайдани-
Самі напророчили,
Свою повагу вбили
І приховали нікчемності прояви.

Ми забули, що таке воля,
Що таке власна думка,
Що таке надій спрага
І навіщо життя.

І тільки погляд у небо
Змусить все згадати,
Змусить зуміти-
Полетіти до справжнього себе...

Поднимусь да в небо чистым ястребом,
Да взгляну на Землю-Матушку взором соколининым..
Угляжу,- ту наводь брань поганую - хто-ето наводитъ!?..

Разгорись в нутри -
Жуть душевная,
Помогите Силы -
Нави подземельные..
Уж натру свечу
Воску ярову,
Огражу округ ея
Кругом мечено..

Наговорный нож,-
Путь пробъет!..,
Разрешит свеча
Мысль душевнаю..-
Не стрелою - солью кручено
Да вонзайся в печень
В кровь - коварную..
Да вскипай подвий -
В теле - вражием
Успакой начала -
Мрак...

Не гитару возьму в руки
Как любиму женщину
За калитку выйду - на волю
От - паденщины..

Там пройду сквозь пелену околицы
Чрез земельную гряду - мимо звонницы

Не буди народ набатом - колокол
Дай уйти от мора - голода

От красы падучей - денежной
От обманной жизни - просеребряной*
*- ртуть и сера подзаборна - сволочи
Изменилм Жизнь прямую - вор'оньё
- в ночи уж..

Каркают и каркают - на наши жизни - падльщики
С тел сбивая - свято корни - каменьщики..

В неба...