На вече свободы

Моя милая Малая Родина…
31.10.2018
(экспромт!)

*

Моя милая Малая Родина –
Украина, как будто в Уродину
Обратилась за двадцать семь лет…
Не могу поклониться надгробию
Отца-Матери, Град-Благородию,
Как рождённый в Мариуполе, дед…

Обошёл на судах весь Свет:
Сединою морскою представился
Златоглавой Столице – Москве,
А Уродине тем не понравился,
Что вернулся я к Русской СРЕДЕ –
Прародителей, – разонравился…

Севастополю – лет двадцать пять
Отслужил СССР – Родине!
Слава Богу...

Десять столетий плачет Русь,
Под «византийским» инфильтрантом,
Благословленным Патриархом…
*

* *


Поэма

Десять столетий плачет Русь,
Под «византийским» инфильтрантом,
Благословленным Патриархом…
Во Власть сочился семит-гнус
В Извечное Славян Пространство,
Чтобы под корень Древо Братства,
Вместе с Династией срубить,
Власть династическую Ханства -
Империи Всемирной - Царства(!),
Весь Мир евреям подчинить…»

VAR.

Удивлены таким вопросом? -
Не удивляйтесь, - на плаву...

Рукоплескал ему! - С успехом,
Вскрыла балакиревский смех,
В лице, известном, «кулинара»,
«Школа злословия», - полярной,
Культурный взволновала Свет,
TV концепцией, - изрядно,
Сартириконов потрепала,
Нервишки смехотворных звезд…

Один единственный, из всех,
Как Гражданин, на поле брани,
Изобразил профессионально,
Живой изысканный гротеск,
Чем проявил предмет отваги,
Услышали отрадный смех
Заткнутой, некогда, отваги…

Славяно-русской частью «дани»,
Им «собранной...

Як смисл найти у краплині води,
У променях сонця й вечірній зорі,
У кронах дерев, відтіняючих світ,
У шепоті трав, ароматі доріг?
Шукати, шукати...
Де сутність божественна й світожурба
За цінності втрачені. Де чистота?
Де мить непочата, в минулім зажата
І полум'ям злості безжально розп'ята?
На страту, на страту!
Осліпло творіння від благословіння,
Що дано любов'ю, прийнято із кров'ю.
Коли крилами смути й страждання
Ніч погасить світло, й питання:

Тоді світ цей прозріє і скаже...

Як ніжно вечір пахне далиною,
Як ніжно руки зводяться в мости.
Ти сяйвом марева завжди зі мною,
Ти-ніжним порухом в моїй душі.

Як сум тополь, що височіють шляхом,
Леління кіс зеленокосих верб.
Зринають миті-спогади, як щастя,
Вони примарні. Сотні тисяч веж

В душі моїй нікому не зламати,
Життя мое уже не повернути.
Мене знайти-це ще не значить щастя,
Найважлтвіше-щоь ніколи не забути.

На пути из дальнего скитания,
С горечью слёзного прощания,
Под флагом шёл голландским
Корабль, курсом капитанским.

Что клялся отдать свою душу,
Клонился дьявольскому вечу,
У мыса, дабы, Доброй Надежды
Не сесть на рифы, так кипучи.

Шторм разозлил и не на шутку
Сереющую гладь морскую,
Паруса забрал и стропы ветхие,
Фантом свершил, явленье редкое…

В мир параллельный он отправился,
До Второго парить Пришествия,
Неуязвимо бороздить по вечности,
Символом пристав к бессмертности...

Рассыпая сценария листья,
Осень пьесу готовит свою
И, укрывшись в лесном закулисье,
Никому не даёт интервью.

У неё вдохновенья в избытке,
Будет действо, что видела в снах:
Из дождей серый занавес выткан,
Декорации в жёлтых тонах.

Рампа вся из берёзовых свечек,
Сцену скроет загадочный флёр.
Не заглушит уже птичье вече
Слов, что шепчет ей ветер-суфлёр.

Осень, главною став героиней,
Листопадом украсит газон,
А к финалу нарядится в иней.
Жаль, что пьеса всего на...

Втічи у степ від людської пустелі
Й насамоті уголос помолись.
Тим відчини назовні серця двері,
Нічого не жалій і не скупись.

Ось вітерець,– віддай йому всю силу,
І лють твою, і злобу хай бере,
Несамовито хай він віє-виє,
Та в тобі вже нема того, що зле...

Страхи всі з підсвідомості назовні,
За ними зійде сутінків мана,
Вона така тонка, така безкровна.
Їй треба острах? – Хай візьме сповна.

Образи, заздрість – непотрібні речі,
Тому із себе просто викинь їх;
Всі...

За вікном спить спокійно берізка,
Тихо вечір зимовий згасає,
Чути подих весни зовсім близько,
Скоро сонце згорить в небокраї.

І настане магічна пора,
Що зветься словом коротким "ніч",
Вже поснула сільська дітвора,
Обізвався голосно сич.

Не спиться юнці до ранку,
Все плекає мрії чудові,
Та ось-ось прозріє світанок,-
Зазбирає хмаринки казкові.

Все живе і радіє світу,
В природі панує гармонія,
Грає чисто у верховітті,
Вітер чарівну симфонію.

За вікнами пізня осінь
І печаль обіймає мене,
Хтось літо залишитись просить,
А хтось каже «пройде», мине.
Ти тихо закриєщ двері…
Я вікна навстіж відчиню!
На землю опуститься вечір,
Впізнаю я постать твою.
Ми підемо взявшись за руки
Тихо, по мокрому листю,
Ми любимо осені звуки
І любим палітри барвисті.
У небі ключ журавлиний
Височіє так чисто-чисто,
Летить, ніби час швидкоплинний
Чи ненароком, чи може навмисно.
За вікнами осінь пізня
Дивує, чарує мене
Немов незбагненна пісня...