Грудень

Холодно…
Маленькі кришталики снігу
Блищать у ліхтарному світлі.
Гарно…
Зима остаточно вступила
В законні свої володіння.
Біло…
Навкруг біла чиста перина
Вздовж стежки ростуть кучугури.
Тихо…
В домівки, в тепло поспішають
Блукаючі змерзлі фігури.
Вітер…
Кида заметілі в обличчя.
Панує на вулиці студінь.
Зимно…
Поволі, ліниво і кволо
Нарешті прокинувся грудень.

Івано-Франківськ
16 грудня 2009р.

На дворе первозимье и «грудень»,
Первый снег показался с небес,
Скоро вьюга,стремительный «студень»,
Забелят cнежным пухом весь лес.

Белый ситец - оденут проулки,
Лесопарки подёрнутся мглой,
Снегопад с гололедицей,гулко,
По булыжной,пройдут,мостовой.

А пока что уныло и хмуро,
В череде блёклых,пасмурных дней,
Кое-где,лишь рябина,понуро,
С оголённых,свисает ветвей.

Нет оттенков у серой природы,
От осенних,ночных холодов,
От суровой,сырой непогоды,
Всё заметнее глыбы стволов...

Йшли іспити у школі, як кажуть – без сучка,
Усе на рідній мові, спочатку – до кінця…
Й питає жваво вчилка худого молодця:
Назви ж мені хлопчина всі місяці – сповна…
– Лютень, січень, травень…(а про грудень він забув),
Тож думав…, зробив сажень (хоча б так не заснув)…
Розгублена та вчилка підказує мерщій,
Показує ж на груди, щоб думав кмітливій…
Так, каже учень: Сисень… та ж руки опуска,
Кінчився мабуть кисень – головою все хита…
Чи – Пузень, …далі училка руки вниз веде,
Мож – Писень...

Туман…
На місто вечірнє упав,
Туман…
Людей одиноких укрив,
Туман…
Я зовсім не бачу підстав,
Туман…
Для сліз і образливих слів
Туман…
Хоч грудень, та тепло іще,
Туман…
Підемо гуляти у парк,
Туман…
В обіймах зігрію тебе,
Туман…
Нам разом так добре – ще б пак…
Туман...